Глава 21

Глава 21 Підземелля.

 Незважаючи на сильне бажання відразу ж пуститись на нові пошуки, Алекс був змушений прислухатися до голосу розуму. А точніше, до аргументів Детектива та Ізабель. Саме в квартирку останньої, вони втрьох і повернулися, залишивши Провідника на Вокзалі.

 Залишок ночі був присвячений здоровому сну. Тільки, коли трейсер приліг на ліжко, він зрозумів, наскільки ж насправді він втомився. Тож не минуло й п'яти хвилин, як світ снів забрав його до себе. Але перед тим як заснути, Алекс встиг подумати, що його нові знайомі, мали рацію, коли переконували його, що пхатися в підземелля, найкраще було вдень. Адже, як йому пояснили, більшість темних тварин - нічні створіння, і вдень, як правило, вони сплять. А кому з них сон не потрібен, то вони менш активні вдень.

 Ранок, а точніше вже день, тому що Алекс проспав майже до полудня, вітав хлопця веселим сонячним променем. Цей промінь світла, зміг пробитися між не зовсім щільно задернутими шторами.

- Прокинувся. - Детектив, який зазирнув у спальню, ніби спеціально чекав за дверима, коли трейсер почне повертатися в ліжку. - Вмивайся, і йдемо снідати. Або ж, судячи з часу – обідати.

 Через п'ять хвилин Алекс уже з неймовірним апетитом уплітав приготовлену їжу. Звернувши увагу на сонне обличчя Ізабель, яка явно не виспалася, він відчув себе ніяково.

- Вам із Детективом, було хоч десь прилягти? Бо я, не подумавши, зайняв спальню.

- Не зайняв, а я, сама, тобі її надала для відпочинку. - Виправила його господиня квартири. – Мені, все одно, ніколи було спати. Потрібно було виготовити вам достатньо протианомальних та протитуманних колб. Мені, навіть вдалося виготовити дві світлові колби.

- Ну, а я, чудово виспався і в кріслі. – повідомив Детектив.

 Перш ніж Алекс із Детективом покинули квартирку Ізабель, було вирішено, що Маг чекатиме їхнього повернення з підземелля в Будинку Долі з Мартою. Адже вони обіцяли тримати Медіума в курсі пошуків. Ось Ізабель і поділиться із нею інформацією.

 Вхід у підземелля, яким скористалися трейсер та Сем, знаходився на півдорозі до Будинку Долі. Отже, Ізабель склала їм дорогу до входу.

- Ми, постараємося повернутись до темряви. - Пообіцяв Детектив, перш ніж сховатися в підземеллі.

 Як чужий, а точніше, нова людина в Місті, Алекс постарався тримати себе в руках і не вказувати своєму супроводжуючому на очевидні речі. А саме на те, що зібравшись у підземелля, вони не взяли із собою жодного джерела світла. Але, коли вони почали йти кам'яними коридорами, він зрозумів причину… Більшість коридорів висвітлювали встановлені на високих підставках блідо-зелені кулі в черепах зі спиляними маківками. Тільки ось це, робило і без того небезпечну прогулянку під Містом, ще і досить страшною. Світло ці світильники давали каламутне і тьмяне. Але завдяки цьому світлу, можна було бачити, куди йдеш, і що знаходитися навколо.

 Коридор змінювався коридором. Один широкий, інший такий вузький, що доводилося йти майже боком. Особливо широкоплечому трейсеру. Зрідка траплялися двері, обшиті деревом, що потемніло від вогкості. Навколо панувала тиша, що давить, яка зрідка порушувалася неакуратно зробленим кроком і іноді, стукотом крапель, що сочилися зі стелі.

 По можливості, Алекс намагався не торкатися вологих стін, але тіснота деяких коридорів не дозволяла йому повністю уберегтися від цього неприємного контакту. Пройшовши один із таких вузьких коридорів, вони вже збиралися вийти в черговий коридор, але звідти повіяло… чимось темним і гнітючим.

 Детектив одразу зрозумів, від кого могло все це виходити. Піддавшись неконтрольованому, тваринному страху, він протиснувся вологою стіною назад у коридор, опинившись позаду трейсера, який, здавалося, ніяк не реагував на те, що відбувається.

 Повз їхній прохід проплив зітканий з живого мороку людський силует, що клубився. До нього тяглися тіні, що піднімалися з підлоги, відлипали від підлоги, звиваючись, вибиралися з щілин між камінням. Здавалося, що тіні живили силою цю істоту…

 Гучний, полегшений видих Детектива, коли істота, нарешті, повністю пропливла повз їх коридор, показав, наскільки ж той був переляканий. Але, схоже, видих був надто гучним для зануреного у гробову тишу підземелля. Зненацька, істота знову виглянула зі свого коридору. Бліде обличчя з очима ямами, викликало стільки неконтрольованого страху і паніки, що Детектив… готовий був з криком побігти геть. Але тільки спокій Алекса, змусив його залишитися на місці.

- Що це було? - Тихо запитав трейсер, коли істота, продовживши шлях, зникла у своєму коридорі.

– Це був - Адепт. – ледве чутно прошепотів Детектив, тремтячою рукою піднявши капелюх і витерши з чола холодний піт. - Еманація самого Господаря. Адепти - астральні копії Господаря, які він створює для різних цілей.

- Виходить, ми щойно зустріли самого, Господаря! - У голосі Алекса не було переляку, а тільки якесь збудження, порівняно захопленню.

– Ні. Лише його астральну копію. - Знову повторив Сем, що означає Адепт. – Зустрінь ми, самого Господаря, то…. Це була б, остання наша зустріч у цьому житті з кимось. Хоча і зустрічі з Адептом, було б достатньо, щоб наші мізки скипіли. Це просто якесь диво, що ми залишилися в порядку, і Адепт нічого нам не зробив.

 Продовживши свій шлях по підземеллю, вони, незабаром прийшли до замкнених залізних дверей.

- За цими дверима знаходяться приміщення займані Зброярем. – дивлячись на всі боки, тихо повідомив Детектив. Перш ніж він встиг попередити Алекса, що ці залізні двері завжди замкнені, той, схопившись за ручку, почав намагатися їх відчинити. Звичайно ж, це у нього не вийшло.

- Вони, замкнені. – невдоволено констатував факт хлопець. – І як нам їх відкрити?

- Навіть, незважаючи на те, що завдяки своїй професії, я вмію відчиняти без ключа багато замків, мені ці двері не відчинити. - Незважаючи на те, що в цьому не було його провини, Детектив винувато розвів руками. – Цей замок, робив особисто Зброяр. А він, майстер, яких ще пошукати!