Глава 15

Глава 15. Жива вода.

 Ткнувши важкі ковані стулки воріт Маєтку, Алекс, відсторонившись убік, дав першій пройти Ізабель. Крокуючи слідом за Магом усередину, хлопець із захопленням витріщився на величну будівлю в готичному стилі на іншому кінці під'їзної алеї. Така архітектура завжди захоплювала і притягувала трейсера, не залишаючи його байдужим через свою велич, красу та якусь таємничість. Ось і зараз, він знову все це відчував, розглядаючи Маєток, хоч скрізь і виднілися сліди запустіння.

 Але все ж таки, дещо псувало вигляд… Речі. Вони, були скрізь. Гаразд би вони були просто розкидані на лужку перед ганком, але вони були розвішані на кущах і деревах, розкладені на бортах фонтану, що розташувався навпроти обрамленого колонами центрального входу. Чого тут тільки не було: якісь скриньки, коробочки різних розмірів, упаковані в подарунковий папір та пов'язані стрічками з бантами, букети з давно зав'ялими квітами, музичні інструменти, листи і так далі и тому подібне...

– Це, все, подарунки, які шанувальники несли господині Маєтку. - Простеживши за поглядом Алекса, роз'яснила Ізабель.

– Судячи з кількості подарунків, шанувальників було… дуже багато. - посміхнувся хлопець, подумавши, якою ж має бути красунею господиня цього Маєтку, якщо звела з розуму стільки багато чоловіків.

- Чи не половина чоловічого населення Міста, сходила по ній з розуму. – підтвердила маг. - Але ніхто з них, так і не отримав взаємності. Але, навіть після того, як господиня Маєтку зникла, шанувальники продовжували, та й продовжують зараз, тягати сюди подарунки.

- Значить, і жива вода сюди потрапила, як і все це? – Алекс відчув занепокоєння, адже, якщо живу воду доведеться шукати серед усіх цих подарунків, то часу на це піде дуже і дуже багато. – Сподіватимемося, що жива вода не знаходиться серед усієї цієї  безлічі безіменних подарунків…

 Нічого не відповівши, Ізабель піднялася на ганок і пірнула в прочинені парадні двері. Алекс пішов за нею, постаравшись не дивуватися такій безтурботності городян, як відчинені двері. Враховуючи те, які монстри жили в цьому Місті, не замикати двері, було - чистим безумством.

 Оглянувши просторий хол, хлопець ще більше насупився. Все довкола було завалено речами! Було зрозуміло, що без допомоги їм тут не обійтися.

- Джюллєта, де ви? — голосно почала кликати Ізабель, рушивши при цьому до сходів, що йдуть нагору.

- Ви ж сказали, що господиня зникла? – здивувався Алекс.

- Джулльєта не господиня. Вона доглядає Маєток, поки господиня відсутня. - Ставши підніматися вгору сходами, не обертаючись, пояснила Маг. – Можливо, вона зможе нам допомогти.

- І з чим я зможу, вам допомогти? — голос, що пролунав позаду, змусив непроханих гостей здригнутися від несподіванки.

 Обернувшись, Алекс досить примружився. Вигляд чарівної білявої дівчини, на вигляд його ровесниці, змусив його гордо розпрямити свої широкі плечі і випнути могутні м'язисті груди.

 Від Ізабель не вислизнули зміни, що відбулися з її супутником. Але зараз було не до цих шлюбних ігор. Однак на Джулльєту, схоже, це справило враження.

- Заспокойся Алексе, ти тут не за цим. - Обсмикнула хлопця Ізабель. Подивившись на Джулльєту, вона одразу перейшла до справи. – Нам потрібна ваша допомога, Джуллєта. Ми шукаємо живу воду.

- Живу воду? - На подив Джуллєти, стало ясно, що їй нічого невідомо, що й підтвердили її наступні слова. - Ця жива вода, що, знаходиться в Маєтку?

– Ми на це сподіваємося. – зізналася Маг. – Від того, чи знайдемо ми живу воду чи ні, залежить життя цього хлопця. - Ізабель кивнула головою на Алекса, що не зводив захопленого погляду з Джуллєти. – Алекс зовсім недавно потрапив у Місто, а встиг уже опинитися у такому кругообігу подій….

- У жодному кругообігу подій, я не опинявся. - Уловивши, про що йдеться, запротестував трейсер, не забувши при цьому чарівно посміхнутися Джулльєті. – Мене, змусив вести всі ці пошуки артефактів, Майк.

- Інквізитор Майк!? - Джулльєта помітно напружилася. Те, що у всьому був замішаний один із головних слуг Тіні, не обіцяло нічого доброго. — То це він, наказав знайти живу воду?

- Алекс знайшов один з артефактів і примудрився активувати його. - Почала швидко пояснювати Ізабель, поки від допитливої дівчини не посипався потік нових питань, - І тепер, цей артефакт витягує з нього сили та енергію. - Помітивши, як плотоядно, знову став розглядати Джулльєту Алекс, Маг не втрималася. – Але, схоже, вже дістався й мізків.

– Як! – миттю стрепенувся хлопець, спрямувавши схвильований погляд на Мага.

- Та, так. – сердито посміхнулася йому Ізабель. - Ти що, забув, навіщо ми прийшли сюди! Чи думаєш, я нічого не бачу!

 Зрозумівши, про що це йде мова, Алекс винувато знизав плечима.

- Просто, я ніколи не зустрічав такого чарівного створіння.

 Тепер уже й Джулльєта зрозуміла, що йдеться про неї. Залившись фарбою, вона спробувала швидше перейти на іншу тему. Їй, звичайно, теж сподобався хлопець, але виховання не дозволяло їй цього показувати.

- Давайте, краще пройдемо до кабінету мадам. - Запропонувала вона гостям, намагаючись при цьому не дивитись на Алекса. – Там, знаходиться перепис всіх подарунків, що доставляються в Маєток.  Можливо, що там ми зможемо знайти якісь записи про живу воду.

 Піднявшись сходами на другий поверх, і петляючи коридорами, всі троє незабаром опинилися перед дверима з червоного дерева.

- Постарайтеся нічого не поламати в кабінеті мадам. - Попросила Джулльєта, подивившись, чомусь при цьом, у саме на Алекса.

- Хоч я і великий, але при цьому, спритний. – запевнив хлопець. Говорячи це, він невдало повернувся і зачепив Жнецем, що висів на спині, вазу, що стояла на високій підставці. Буквально біля самої підлоги, йому, все ж таки, пощастило схопити вазу рукою і не дати їй розбитися. – Ну, що я казав! Швидкий і спритний!

 Повернувши вазу назад на підставку, Алекс винувато посміхнувся. Нічого не сказавши, а, тільки засмучено захитавши головою, Джулльєта відчинила двері до кабінету мадам.