Глава 10

Глава 10. Знайди, збери або втрати.

 Розплющивши очі, Алекс дивився в нічне небо, що виднілося в дірці на даху. Саме він проламав цю дірку, коли невдало приземлився на дах цього будинку. Точніше, приземлення його було цілком вдалим, або якщо бути точним – правильним. За всіма правилами паркуру. Тільки дах не витримав і проломився.

 Судячи з нічного неба, пролежав він тут досить довго, бо, коли сталося падіння, тільки починало вечоріти. Відразу ж слідом виникало питання: чому Макс його досі не знайшов? Адже він, мав рухатися слідом за ним, і ніяк не міг пропустити дах, через який провалився Алекс…

 Ворухнувшись, трейсер переконався, що всі кістки в нього цілі. Хоч у цьому пощастило. Можливо, його падіння пом'якшило, розкидане скрізь різне сміття. Чого ж тут тільки не було… Різний одяг, взуття, меблі, якісь ящики, іграшки - це була мала частина, яку зміг розглянути хлопець, який став підніматися на ноги. Все інше, було приховано напівтемрявою, що панували навколо, та яка приховувала в собі, як виявилося… ще, дещо. А точніше - декого.

 Беручи Алекса в обручку, з темряви виступили одягнені в довгі чорні балахони фігури. Низько насунуті каптури повністю приховували обличчя незнайомців. Гнітюча, лякаюча тиша, з якою, наче привиди, з'явилися фігури в балахонах, тиснула на психіку. Було незрозуміло, чого вони хотіли?... Якщо налякати чи пожартувати, то не того вони вибрали для цього як свою жертву!

 Навіть те, що він був один проти десяти, не дуже злякало Алекса. Як двічі чемпіон з боїв без правил, він міг постояти за себе, навіть, якщо противників було набагато більше.

- Якщо ви намагаєтесь мене налякати, то дарма стараєтесь. – попередив їх трейсер. - Мені зараз, не до ваших жартів.

 Наче отримавши беззвучну команду, всі десять Служителів витягли з широких рукавів балахонів кинджали з довгим тонким лезом.

- Значить, це, не жарт. - Невдоволено примруживши очі, Алекс стиснув і розтис кулаки. - Пропоную вам розійтися подобру-поздорову.

 Невже йому «пощастило» на стільки, що він провалився до будинку, який служив збіговиськом якихось сектантів!? Хоч ще й залишалася надія, що це, все-таки, якийсь ідіотський розіграш. Але, зроблена на нього атака зліва, дала зрозуміти, що все, що відбувається, моторошна реальність…

 Блокувавши руку з кинджалом, трейсер ударом ноги, відкинув атакуючого назад. Наступної секунди, він ухилився від удару кинджалом ліворуч, одразу ж, вибивши його жорстким ударом ребра долоні, що зламав кисть Служителя.

 Не можна було залишатися на місці, треба було рухатися, адже супротивників було багато, і можна було легко отримати удар у спину. Служителі не очікували, що хлопець узятий ними в кільце, сам кинеться на них в атаку. Причому, складалося враження, що жертвою були, тепер Служителі, а не їхній самотній супротивник.

 Удар ногою в голову, зриту в каптурі, зменшив кількість противників Алекса, ще на одного Служителя. Стрибок, з одночасним ударом ноги назад, і ще один Служитель опинився на підлозі серед мотлоху.

 У світлі місяця, що заглянув через дірку в даху, блиснули два леза, що розрізали повітря, що пройшли буквально в сантиметрі від обличчя трейсера. За ударами кинджалів, були удари руками і ногами. Було видно, що ці двоє Служителів, володіли навичками рукопашного бою.

 Декілька ударів, були все-таки пропущені, і Алекс опинився на підлозі. Добре хоч, що пропущеними були лише удари руками та ногами, а не кинджалами. Але, й цього було достатньо, щоб трейсер розлютився не на жарт. Якщо досі, він діяв спокійно, без жодних емоцій, то тепер….

 Опинившись на підлозі, Алекс побачив кинджал Служителя, що лежав поруч. Того Служителя, якому він зламав кисть. Стиснувши рукоятку зброї, він, зробивши перекид, виявився прямо біля ніг одного з противників, чию стопу і пробив лезом, прибивши її до підлоги.

- Не треба було вам, мене чіпати. – звернувся Алекс уже до іншого Служителя, що впав щойно на підлогу зі зламаною ногою.

 Хлопки, що пролунали, змусили трейсера обернутися. У позбавленому дверей дверному прорізі стояв високий широкоплечий незнайомець. Саме він, схвально і плескав у долоні.

 Убраний у костюм із чорного оксамиту, зі швами, прошитими сріблястою ниткою, незнайомець зацікавлено розглядав Алекса своїми пронизливими яскраво-синіми очима.

 Трейсер одразу визначив, що від цього незнайомця віяло небезпекою та загрозою.

- Яка же давно, я так не розважався. Гарне шоу ти тут влаштував. Невже Хазяїн вирішив обзавестися новим Інквізитором?

- Ти взагалі, про що зараз? - Нічого не зрозумів Алекс зі сказаного незнайомцем. – І хто ти, сам, такий? А ці, що, твої друзі?

- Скільки запитань. - посміхнувся Інквізитор, при цьому, на його смаглявому чолі спалахнув шрам, що нагадував тонку неонову нитку. - Дозволь представитися - я Майк. Інквізитор Тіні, а ці… - Його погляд гидливо окинув розкиданих довкола слуг. – Це Служителі. Чи як їх називають у Місті – темні.

- Точно, сектанти. - Не втримавшись, промовив уголос хлопець.

- Вибач? - Здивування на обличчі Майка, змінилося усмішкою прозріння. – А, я зрозумів! Для тебе, все звучить дивно. Якщо ж викласти все коротко і доступно, то тепер - ти перебуваєш у Місті Тіней. Тут, все не так, як у твоєму, звичайному світі. У Місті є магія та різні істоти.

- Істоти? – Алекс, так само дотримувався своєї версії про секту, і все сказане, вважав запудрюванням його мізків. – Магія?

- Не віриш. - Розуміюче посміхнувся Інквізитор. - Може, це, тебе переконає.

 Через дверний проріз, повз Майка, пройшла велика, швидше навіть величезна, кудлата псина. Алекс відразу знову внутрішньо напружився, готовий діяти за обставинами. Щось ця звірюга сильно скидалася на вовка. Та й оголені шаблеподібні кліки, якими стікала слина, разом із грізним утробним риком, що лунав, змусили б кого завгодно напружитися.