Глава 4

Глава 4 Музей.

 Хто завгодно втратив би сон і спокій, якби з ним таке сталося! Будь-хто, але тільки не Алекс. Виспавшись і відпочивши та добре поснідавши, він, був знову готовий до пригод. Таку поведінку у нового жителя Міста Детектив бачив вперше.

- З тобою, точно все гаразд? - у зв'язку з повним спокоєм гостя, задав він питання , що його хвилювало.

- Як не дивно, так. - Задоволена посмішка Алекса, була найкращим доказом. - Я виспався, відпочив, наївся. Дякую до речі за чудовий сніданок. Так що, я готовий до подальшого знайомства із Містом.

 Близько години Детективу та Алексу знадобилося, щоб дістатися мети вказаної на карті трейсера. Як і попереджав Сем, до самого музею було не підійти через туман, що огорнув цю частину міста.

- Як бачиш, далі не пройти через туман. – сумно констатував факт Детектив.

- Тоді, навіщо було надсилати мене до музею? Туди має бути шлях.

- Ти у нас той, хто прокладає шлях, тобі і шукати його. – нагадав Сем.

- А давай піднімемося на дах найближчого до туману будинку. – запропонував Алекс. – Я хочу звідти розглянути все.

 За кілька хвилин вони вже стояли на даху будинку. Як і розраховував Алекс, туман не діставав до даху музею, і дахів будинків та будівель, що ведуть до нього.

– Я, знайшов свій шлях!

 Почувши таку заяву, Детектив незрозуміло глянув на трейсера.

- Ти що, навчився літати?

- Звичайно, ні. – посміхнувся Алекс. - Я рухатимуся по дахах.

 Подивившись на сонце, що яскраво світило, Сем вирішив, що хлопець встиг перегрітися.

- Це, неможливо! Адже ти, не мавпа.

- Зразу видно, що ти, не знаєш, що таке паркур. - Нова посмішка і збуджений блиск в очах, показали, що Алекс збирався зробити щось неймовірне. - Чекай мене тут, я постараюся сильно не затримуватись.

 Не встиг Детектив поставити запитання, що таке паркур, як трейсер все наочно продемонстрував.

 Зірвавшись з місця, Алекс помчав до краю даху, змусивши Сема стурбуватися не на жарт. Стрибок, і перелетівши метри, що розділяють будинки, прямо над туманом між ними, трейсер приземлився на сусідній дах.

 З ковтки Детектива вирвався полегшений видих. Те, як Алекс пересувався по дахах, стрибаючи з одного на іншій, змусило його остаточно переконатися в правоті Марти, яка назвала хлопця – той, хто прокладає шлях. Сам факт того, що навіть туман не був перепоною для трейсера у досягненні наміченої мети, вселили в Сема надію.

 До музею залишалося подолати ще два будинки, і Алекс уже вітав себе з перемогою. Мета була перед ним, і ніхто і ніщо, не міг його зупинити. Немов екзотичний величезний острів в океані, музей велично виступав над туманом, серед менших острівців, якими були дахи розташованих довкола будинків. Готичний стиль, робив музей справді казковим замком. Фасад був прикрашений вежами, колонами, численними скульптурами, барельєфами, різьбленими деталями та великими вітражними вікнами.

 Пролітаючи повітрям над туманом, Алексу навіть подумалося, що під ним розкинулися хмари. Дах чергового будинку був уже близький, але тут, прямо з-під трейсера, що летів у стрибку, вилетіла з туману, повільно махаюча крилами, тварюка.

 Своєю пазуристою кам'яною лапою, горгулья мало не схопила Алекса за ногу. Ідеально розрахований стрибок трейсера був порушений, рефлекторним відсмикуванням тіла в спробі уникнути раптової атаки. Отже, приземлення на дах було не дуже м'яким і вдалим.

 Неконтрольовано, кілька разів перекинувшись по даху, Алекс, нарешті, знову, взявши контроль над своїм тілом, швидко піднявся на ноги. Обернувшись, він побачив, як з-за краю даху, повільно піднімається тварюка, що його атакувала.

 Горгулья була втричі більша за Алекса, а розмах її кам'яних крил досягав десь п'яти метрів. Це була справжнє, страшне, кам'яне чудовисько. Величезна паща була усіяна дрібними, але гострими зубами, потужні м'язисті руки та ноги на своїх пальцях мали жахливі пазурі, здатні запросто розполосувати будь-яку плоть.

- А все ж було, так добре. - сумно прошепотів Алекс, не відводячи погляду від спрямованих на нього великих опуклих очей тварюки.

 Зробивши потужний помах крилами, горгулья, зірвавшись з місця, наче випущений з катапульти снаряд, стрімко помчала на трейсера. Той, ледве встиг відстрибнути вбік, так, що пазурі лапи монстра, що пролетів повз, схопили порожнечу.

- Мені ж сказали, що ви ледве літаєте! – обурився Алекс.

 Немов вирішивши довести, що це було не так, горгулья різко розвернулася в повітрі і знову помчала на хлопця. Користуючись надбудовами, Алекс, задіявши всю свою майстерність трейсера, рухався через дах, періодично примудряючись уникати атак переслідувача. Все ближче і ближче був музей, але відстань між ним і будинком яким біг той, хто прокладає шлях, неможливо було подолати одним стрибком. Але, сам того не бажаючи, це допоміг зробити монстр-переслідувач…

 Бачачи, що його видобуток вже майже досяг краю даху, горгулья, різко спікувавши вниз, атакувала його. Але, не точно розрахувавши відстань, кам'яна тварюка вдарилася в дах позаду трейсера. Від удару горгуллю почало підкидати вгору то на дах, наче кинутий по воді камінь. Після того, як її перекинуло через Алекса, вона вилетіла за край даху, де спробувала зупинити своє подальше падіння, розкинувши для цього в сторони крила.

 Не витрачаючи часу на роздуми, Алекс скористався моментом і, не зупиняючись, стрибнув з даху прямо на горгуллю, що зависла в трьох метрах від краю, спину і голову якої він використовував для поштовху і нового стрибка. Такого нахабства кам'яна бестія не чекала!

 Опинившись на даху музею, трейсер переможно глянув на свого переслідувача.

- Не з'явилася ще горгулья, здатна мене зловити!

  Краще б він мовчав. Адже не дарма прислів'я говорило: «Не буди лихо, поки воно тихо».

 Скрип каменю об камінь і неприємний тріск, змусили Алекса озирнутися на всі боки. Те, що він спочатку на відстані приймав за статуї, виявилися… горгульї! Тут, на даху музею, їх було не менше трьох десятків! І тепер, оживши, вони повертали свої потворні морди до нього.