Глава 2

Глава 2 Зграя.

 Прокинувшись, Алекс розплющив очі і подивився в нічне небо, що виднілося в дірі, що зяяла над ним в даху. Поворухнувши руками та ногами, він з полегшенням переконався, що, схоже, нічого не зламано. Хоч тіло й боліло сильно, особливо голова. Але це була мала ціна, яку заплатив трейсер за таке падіння.

 Скільки ж він тут провалявся? І де Макс? Почали крутитися в голові Алекса питання, адже коли він провалився сюди, починало тільки вечоріти. А тепер… була вже ніч! І чому Макс не прийшов йому на допомогу за стільки часу, що він тут провалявся?

 Спроба підвестися на ноги, призвела до того, що він звалився назад на підлогу в той мотлох, серед якого провалявся невідомо скільки годин. Цим мотлохом, а точніше різними речами, предметами та сміттям, було завалено все навколо. Чого тут тільки не було, але Алексу зараз було не до цього. Схоже, що наслідки падіння були, все ж таки, серйознішими. Але головне, що обійшлося без переломів, вивихів та розтягувань. З рештою ж, він, якось впорається. Не вперше.

 Потрусивши головою і, загарчавши, Алекс знову став підніматися на ноги. Його здивувало, наскільки ж тут була сильна акустика, адже його рик, відбившись від занурених у темряву стін, повернувся назад. Але тут до нього дійшло… що рик, що повернувся, був якимось більш диким - звіриним!

 Насторожено примружившись, Алекс повернув голову вліво, відчувши небезпеку, що виходила з того боку. У цей момент, з темряви на нього стрибнула якась темна, кудлата постать. Грізний тваринний рик атакуючого, міг паралізувати від страху будь-кого, але не чемпіона з боїв без правил.

 Тіло Алекса почало діяти саме ще до того, як його володар зрозумів, хто чи що, на нього напало. Удар ногою, відкинув атакуючого назад у темряву. Але й сам трейсер не втримався на ногах, упавши назад у розкиданий на підлозі мотлох.

- Що за лайно!? - Звернувся до свого супротивника Алекс, спостерігаючи, як той не поспішаючи, переміщається темною частиною приміщення. І, схоже, він рухався не на двох, а на чотирьох кінцівках. - Хто б ти не був, краще заспокойся, інакше пошкодуєш, що зв'язався зі мною.

 У відповідь на попередження, у темряві спалахнули два палаючі звірині ока. Грізний рик дав зрозуміти, що все, тільки починалося.

- Значить, по-хорошому, не вийде. - Прийняв виклик Алекс. Підвівшись на ноги, він не дивлячись, прихопив з мотлоху перше, що трапилося під руку. Не зайвим було мати при собі щось як зброю, адже, схоже, його противником був і справді, якийсь звір.

 Виставивши перед собою руку із затиснутою в ній зброєю, Алекс тільки тепер побачив, що він підібрав.

 Хрипкий, рикаючий сміх із темряви, змусив засумніватися, чи справді там був звір?...

- А що!? – не розгубився Алекс, знову подивившись на затиснутий у його руці… Віник! Звичайний, наполовину вже стертий віник, яким замітають підлогу, роблячи в будинку чи в якомусь іншому місці прибирання. Звичайно, було прикро, що рука сама лягла на цю «зброю», але вибирати тепер не доводилося. Що є, те є. - Я подивлюся, як тобі сподобається, коли я запхну його тобі в горлянку.

 Дикий, страшний і приголомшливий рик дав зрозуміти, що все сказане Алексом, було почуте і зрозуміло. Настав час розв'язування. Раптом, за спиною хлопця пролунав постріл і з темряви, де знаходився звір, пролунало скиглення. Схоже, стрілець потрапив кудись, а точніше, у кого мітив.

 Повний місяць, що виглянув з-за хмари, кинув своє сріблясте світло через дірку в стелі, розігнавши трохи темряву, що панувала в приміщенні.

 Озирнувшись, Алекс подивився на стрільця, що прийшов йому на допомогу, в руці якого був затиснутий старовинний пістоль, з дула якого виходив тонкий струмок диму.

- Дякую.

- Не дякуй. Ще нічого не закінчено. – повідомив рятівник, витягнувши вільною рукою з-за пояса другий пістоль. - Їх тут ціла зграя.

- Звідки в місті взялися ці звірюги?

- Це перевертні. - Спокійно, ніби йшлося про звичайні речі, поправив незнайомець.

 Подивившись на рятівника із настороженістю, Алекс не втримався від усмішки.

- А ти значить у нас - мисливець на перевертнів?

– Ні. Я, Детектив. – представився рятівник, піднявши при цьому вгору край капелюха.

 На подальші дискусії часу вже не залишалося, тому що в приміщенні з'явилося ще кілька кудлатих фігур. Тримаючись у тіні, звірі, або як сказав Детектив – перевертні, рухалися вздовж стін, спостерігаючи палаючими очима за своїми жертвами.

 Незважаючи на нереальність того, що відбувається, Алекс готовий був повірити в те, що це були перевертні. Деякі з кудлатих постатей, рухалися на двох ногах, як люди. Навряд чи тварини, так змогли б.

- У тебе є якась зброя і для мене? – із надією подивився Алекс на Детектива.

- Це, все що у мене є. Прямуючи сюди, я не розраховував, що доведеться мати справу з цілою зграєю перевертнів.

 Кинувши засмучений погляд на свій віник, трейсер тільки тепер, у світлі місяця помітив, що його наполовину стерті розгалужені краї, були чорні від полум'я, що колись пожирало їх.

- Мені потрібний вогонь. - Повідомив він Детективу, який без зайвих питань, простяг йому запальничку.

 Через секунду на вінику вже весело затанцювало полум'я, що змусило Алекса відчути себе впевненіше. Те, що тварини бояться вогню, він знав чудово, і сподівався, що так було і з цими тварями, що кружляли поблизу.

- Ну, що, є сміливі, познайомитись ближче з моїм вогненним другом? - Сам того не чекаючи від себе, зовсім розхрабрився Алекс, сміливо зробивши крок в центр місячного світла.

 Атака почалася одразу з кількох сторін. Трейсер рухався так само стрімко, як і атакуючі перевертні, роздаючи удари праворуч і ліворуч. Вхід йшли як руки і ноги, так і палаючий, мов смолоскип віник.

 Щоразу, коли вогонь віника, ударяв одну з тварин, лунав скуліж і жалюгідне завивання, з яким перевертень стрімко тікав геть. Незабаром, усі перевертні, немов боягузливі пси, втекли з дому. Детективу навіть не довелося розрядити свій другий пістоль.