9-2

Позаду почувся тихий схлип і швидкі дівочі кроки.

Принаймні, дівчисько за ним не попхалося. Побігло кудись. Ярум видихнув з полегшенням, впевнено прямуючи до гуртожитку.

Шляхом, який став таким звичним за останні дні. Хмикнув, проходячи повз чоловіче крило: він так рідко бував у власній кімнаті, що там знов могли розплодитися магічні таргани.

Ще майнула думка, що, може, Мара спить. Уява одразу ж намалювала, як він обережно лягає поруч, обіймає свою травницю, вдихає запах волосся. Як же він встиг скучити! Здається, нічого не бажав більше, ніж опинитися зараз там, поруч із нею.

Хіба що, аби ця Іста взагалі не траплялася на його життєвому шляху.

В коридорі було тихо. Хтось іще спав, інші навпаки, обговорювали пригоду з привидом, там, назовні.

Ярум замислився, що і як краще сказати Марі. Обманювати її він не хотів. А вона ж теж знає про цих клятих істинних, сам їй розповідав! Знає, що його буде тягнути до тієї тіньовички, що йому буде важко боротися з цим потягом. Але ж він вирішив боротися!

Розмірковуючи, хлопець навіть не одразу помітив, що двері Мариної кімнати розчинилися. І застигнув, дивлячись на тіньовика, який виходив звідти.

Енгелус Вімарт!

Магія вкотре здійнялася, на цей раз вже від його власних емоцій. Десь в глибині промайнула думка, що він і сам збирався знайти цього Енгелуса, поговорити з ним. Але її перекрила геть інша: новий аспірант виходив з кімнати його Мари!

Ще й вирячився на нього, наче привида побачив.

– Що ти там робив? – грізно видав Ярум перше, що спало на думку.

Тіньовик підняв брову і зробив кілька кроків назустріч, хмикнувши:

– Лікувався.

Саме так, спробував заспокоїти себе Ярум. Мара травниця, і його вона теж обіцяла лікувати. Але ж...

– Травниці не бачать аури тіньовиків! – дивно, звідки в голосі взялися такі лячні нотки, яких він за собою раніше не помічав.

Все нутро виверталося від думки, що Мара може замінити його на цього Вімарта. Або на будь-кого іншого. Торкатися грудей, посміхатися. Дивитися величезними зеленими очима. Так лагідно. І не на нього!

– Тихіше, тіньовику, – неголосно попередив аспірант.

Тільки тоді Ярум зрозумів, що його магія знов здійнялася, намагаючись чи то атакувати, чи то захищатися. Прикрив очі, щоб вгамувати її. Бо він її вгамує, він доведе Марі, що зможе це зробити!

В цю мить тіньовик щось йому зробив. Ярум не встиг зрозуміти, що саме. Наче хотів поглянути на нього через потойбіччя, або намацати магією магію Ярума.

Реакція спрацювала одразу. Захищайся, бий – а потім вже дивись, куди потрапив.

Але суперник виставив щит, котрий прийняв удар у себе, загасив.

Різко розплющивши очі, Ярум побачив, як Енгелус відсахнувся. Навіть якось збліднув, дивлячись кудись у підлогу.

Прослідкувавши поглядом, Ярум побачив плануючу пір’їну. Чорну, потойбічну, дуже йому знайому.

Вона ще тільки торкнулася підлоги, а аспірант вже, розвернувшись, швидким кроком прямував геть. Десь здійнялося бажання зупинити. Розпитати – власне, що він давно вже хотів зробити.

Але ж Мара. Спершу – Мара.

Піднявши, пір’їну, Ярум хмикнув про себе: «Скоро буду як той Оллі, з якого після зілля пір’я сипалося». Сховав її у кишеню.

– Що тут від... – розчинила двері Мара, явно почуявши магічну напругу в коридорі. Але побачила його і одразу ж осіклася.

– Маро... – промовив тіньовик. Голос вмить захрипнув, серце закалатало.

– Ой ні, не зараз, – труснула світлим волоссям травниця, намагаючись закрити двері.

Та Ярум встиг раніше. Сам не зрозумів, як опинився на порозі, притримавши стулку ногою. Щоб не зачинилася.

– Яруме, немає сенсу... – почала була травниця, але голос тьохнув і вона замовкла. Немов зрозумівши, що він ще нічого не запропонував. Ні поговорити, ні...

– Ти обіцяла мене лікувати, – промовив тіньовик, все ж заходячи всередину. І звично попрямував до її ліжка. – Тож лікуй.

Друзі, настав час для передплати) Як ми і обіцяли, перші два тижні ціна буде мінімальною. Знижок з неї не буде. Також ми обіцяли промики найактивнішим коментаторкам. Але це виявилось дуже важко, бо вас, тих, хто нас надихав коментарями протягом минулої книги і на початку нової, виявилося чимало. Що нам неймовірно приємно!

Ми довго думали, як вчинити, бо можемо згенерувати лише 5 промокодів на початку передплати, і потім ще 5 зможемо отримати через 15 днів.

Тому ми вирішили перші 5 промокодів віддати дівчатам, яким минулого разу не давали. Це:

Vira, Инна Резник, Вікторія В, Таня Олійник, Людмила Грешнова

Будь ласка, напишіть ваші е-мейли, щоб ми могли відправити промики.

За 15 днів в нас з’являться нові промики, тому:

Анна Гончар, Светлана, Людмила Азорська, Олена Гушпит,

якщо вони на той момент будуть вам потрібні (якщо ви ще не купите передплату), то напишіть, і ми з радістю дамо їх вам!

Сподіваємося, так буде чесно і ніхто не образиться) Ми дуже раді, що ви з нами!

ПРОДОВЖЕННЯ ОДРАЗУ ПІСЛЯ ТОГО, ЯК МОДЕРАТОРИ ДОБАВЛЯТЬ КНИГУ У ПРОДАЖ