***

Ярум

За проханням магістра Фаеріна, тіньовик чекав на нього перед його кабінетом. Магістр мав завести привид до ректора і вернутися.

Втім, єдине, про що міг думати Ярум, – його травниця. Вона плакала. Тоді в підземеллі він бачив її сльози.

Все всередині парубка вирувало від люті. На себе, на істинну, на власну магію. Адже байдуже, що відчував він. Саме магія встановлювала зв’язок з істинною. І саме вона мала реагувати таким буйством на сльози травниці.

Натомість, реагувала сплесками на стурбований вигляд його істинної.

Ярум щосили стиснув кулаки у спробі вгамуватися. Полишити емоції і думати головою. Та виходило погано.

Його Мара тепер його уникала. І він не міг її за це засуджувати. Тому і не став наздоганяти.

Хоча невимовно сильно хотів ще раз торкнутися.

Прокляття. Чому все так обернулось? Нащо тоді Бет взагалі підняла цю тему істинних! Так би Мара й досі нічого про це не знала і не шарахалась від нього, як від прокаженого.

Ярум важко протер обличчя. Ні, брехати їй однозначно не вихід. Побачити в її очах ще й розчарування він точно не міг.

– Ходімо, – увійшов у приймальню магістр Фаерін.

І не зупиняючись попрямував до кабінету, на ходу знімаючи захисні чари.

Тіньовик рушив одразу за ним.

У кабінеті декан зайняв своє місце за столом, вказавши Ярумові на крісла для відвідувачів. Потім звичним жестом активував антипрослушку і, відкинувшись на спинку крісла, почав пильно вивчати парубка.

Та йому, Яруму, не звикати до такого. Батько так робив щоразу, перед тим як допитуватися інформації. Тому тіньовик преспокійно дожидав, коли магістр сам заведе розмову.

І той не змусив довго чекати на себе:

– З розповіді Санни виходило, що ти зайняв лідируючу роль у вашій команді.

Ярум лише невизначено повів плечем, мовляв, хай і так, що з того?

– Під час вашої роботи в підземеллі я переконався, що адепти дійсно довіряють тобі і сприймають за лідера, – продовжив говорити магістр.

В його інтонації тіньовик відчув якісь зовсім нові на свою адресу нотки. Йому здалося, чи магістр був щиро радий за нього? Можливо навіть пишався?

Парубок підвів на магістра злегка розгублений погляд: до чого декан хилив?

– Я дуже радий, що ти нарешті почав проявляти себе, – усміхнувся чоловік.

Чим змусив Ярума нахмуритися: що магістрові від нього потрібно?

Втім, коли була його з дівчатами вилазка до декана в дім, той його тоді теж залишив. Ярум ще вирішив, його спіймали за крадіжкою документів на аспіранта. Але ж ні. Декан просто вів світську бесіду, розпитував, як справи у тіньовика, радів, що він знаходить собі нарешті друзів.

Магістр Фаерін знову помовчав, пильно вивчаючи реакції Ярума. Як і того разу.

– Тому, гадаю, на практичних заняттях ти очолиш одну з команд, – зрештою приголомшив його декан.

– Я?

– Так. У тебе є чудові лідерські якості, які варто розвивати. На додачу ти сильний магічно, емоційно стабільний, і вмієш стратегічно мислити. Саме те, що треба, аби очолити одну з груп.

– Добре, – просто кивнув тіньовик.

Йому було байдуже, чи буде він очолювати групу, чи ні. Та й взагалі на всі академічні події начхати. У нього тут своя важлива місія. І тепер не одна.

– Можеш починати придивлятися, кого хочеш бачити у своїй команді. Всього має бути шестеро людей, включно із тобою, – а от ці слова декана вже зацікавили Ярума.

– І в команді має бути цілитель? – пригадав правила тіньовик.

Декан мовчки кивнув, розуміючи, для чого хлопець це питав. Тому почав другий допит:

– Яруме, ти ж знайшов свою істинну, так?

Магія тіньовика на згадку про істинну відреагувала миттєво, здибившись. Парубок ледь зумів її втримати. Це хто кого знайшов. Він вже точно не шукав!

– Отже, знайшов, – усміхнувся магістр Фаерін. – Для всіх тіньовиків, котрих я знаю, це найбільше щастя. Та ти не виглядаєш задоволеним.

Настільки лютим, фактично вбивчим поглядом, Ярум ще ніколи і ні на кого не дивився.

– Підозрюю, справа у Аймарі, я правий? – декана так просто не залякати.

І не дивлячись на всю погрозу, яка сочилась від тіньовика, і погляд і інтонації чоловіка залишалися м’якими та співчутливими.

На диво, це спрацювало, Ярум поступився, відкинув лють і готовність влізти у бійку зі значно сильнішим супротивником.

– Вона ж була першою в академії, хто тебе прийняв і проявив турботу, чи не так? – ці слова почути від декана парубок взагалі не очікував.

Його магія поступово відступила, і тепер Ярум мовчки сидів і слухав магістра далі:

– Гадаю, тепер і тобі потрібно зробити те саме натомість.

Тіньовик кинув на чоловіка повний настороженості погляд. Він передчував, до чого хилив декан, але все нутро хлопця противилось цьому.

– Ти повинен її відпустити, – декан говорив м’яко, спокійно, проте непохитно твердо. – Не роби їй ще болячіше.

Ярум щосили стиснув щелепи:

– А якщо я не хочу цієї істинної? – він подивився на декана прямо і впевнено.

Магістр Фаерін з хвилину уважно вивчав рішучість хлопця і зрештою видав:

– Якщо чесно, я ще ніколи не чув, аби тіньовик відмовлявся від своєї істинної. Ви ж без неї не зможете пірнати в потойбіччя, чи протидіяти йому. Сила буде постійно виходити з-під контролю.

– То невже я приречений бути з цією істинною, бо так вирішила моя магія? – лють знову здіймалась в душі парубка.

Магістр сумно усміхнувся:

– Магія ніколи не помиляється. Певен, якщо даси їй шанс, сам переконаєшся у цьому.

– А як же Мара?

– У тебе вже є своя істинна. Дай Аймарі можливість знайти і свого істинного.

Думка, що дівчина буде щаслива з кимось іншим, викручувала всі нутрощі тіньовика.

Декан пильно спостерігав за Ярумом, і зрештою зітхнув:

– Я вже казав, що у нас на факультеті невдовзі буде новий аспірант. Він тіньовик. Гадаю, він зуміє тобі щось порадити. Енгелус Вімат, можливо, ти вже знаєш його?