7

– Якщо вже ми з’ясували, що привид – не наших рук справа, а ректор його запечатав ще купу років тому. Виходить, був хтось інший, хто дізнався про Бернарда і, скориставшись нашою витівкою, пробудив? – на диво, врятував мене Бейріс.

Своїм питанням він допоміг переключитися з Ярума на більш суттєві проблеми. Як, власне, і відволікти від мене увагу решти.

Санна кинула на нього погляд – суміш якогось очікування і ствердження, мовляв, небезпека все ж була! Але вояка ніяк на це не відреагував. Принаймні, зовні.

– О, то ви поки не з’ясуєте, не будете мене розвіювати! – схопився за соломинку Бернард.

– Цікаве питання, – погодився магістр Фаерін. І добив привид: – Та гадаю, я вже знаю на нього відповідь.

– Що? Звідки? – обурився безтілесний.

– Логіка підказала, – хмикнув чоловік, поправляючи окуляри. І звернувся до нас: – А ну, хтось із вас здогадається?

– Для виклику привидів треба багато енергії, – почала міркування Бет.

– Ми запустили три потужні заклинання з трьох різних точок, – підхопив Бейріс.

– Але якби це наші заклинання знайшли печать, яка утримувала Бернарда, то він би одразу пробудився, – зауважив Лім.

Дійсно, пройшло ж кілька днів, привид розгулявся тільки на балу.

– Можливо, кхм, – я прочистила горло, а то вже надто хриплим звучав голос, і припустила: – потрібен був час, аби він набрав сил?

– Мені не подобається, коли про мене у моїй же присутності кажуть у третій особі, – скаржачись деканові, спробував скласти руки на грудях Бернард, та кайдани не дали.

Але магістр його проігнорував, лишень хмикнув, закидаючи чергове насіння до роту.

– Якраз тому він би і нишпорив академією, підкріплюючись слабкими адептами. Щоб швидше набрати магії, – заперечив Бейріс і підвів погляд на Ярума.

Лім та Бет повторили його жест. Зате сам тіньовик, не кліпаючи, дивився на мене. Аж допоки, не витримавши, я теж не перевела на нього погляд.

Темні очі парубка так і затягували. Здавалося, навіть його обличчя розгладилось, ніби як у добрі часи до його істинної.

Істинна. У нього є істинна.

Не в змозі стримати емоцій, я знову відвела погляд убік. Встигла помітити, як потемнішали його очі, як на обличчя лягла чорна тінь.

Здається, Бейріс теж почав здогадуватися, що відбувалось, адже покликав, відволікаючи:

– Яруме, у тебе є якісь здогадки?

Тіньовик загальмовано перевів погляд з мене на хлопця. Немов вперше усвідомив, що у нас тут важливий мозковий штурм, і взагалі у підземеллі ми не самі.

– Наші закляття і справді, швидше за все, притягнулися сюди, до печатки на привидові. Через певну схожість магічних плетінь, – почав парубок. – Але їхньої сили дійсно було б замало для Бернарда.

Ярум зиркнув на привид, як і всі ми.

– Придивіться, він доволі потужний. Для такої кількості магічних сил йому необхідно було б випити щонайменше десяток слабких адептів, – продовжив тіньовик.

– І справді, – протягнув Лім. – Але не пригадую, щоб хтось навіть серед старшаків був настільки могутнім, аби пробудити привид одразу із такої кількістю сил.

– Точно, – Ярум про щось здогадався, – серед адептів нікого нема достатньо потужного.

– Викладачі? – скумекав Бейріс.

– Невже думаєш, пані Хоулер його оживила? – уїдливо спитала Бет, за що отримала осудливий погляд від декана.

Звичайно, кепкувати із вади людини без магії – надто жорстоко. Навіть за її відсутності.

Ярум теж кинув на подругу поблажливий погляд і перекривляв:

– Звісно, вона тільки й чекала змоги сказати «набрехунькала, я весь цей час мала магію». І наславши привид на всіх адептів, котрі її ображали, піти у захід сонця.

Я не втрималась від смішка. Лім взагалі вголос зареготів. Бейріс теж хмикнув.

Одна Бет, кривляючись, показала тіньовикові язика.

І як Ярумові вдавалося так майстерно керувати своїми емоціями? Він же тільки-но щойно стояв темніший за потойбіччя. А вже на повну глузував із Бет.

Втім, я щиро рада, що він в цілому навчився спілкуватися з людьми. Раніше ж взагалі мовчазним відлюдьком був.

Декан також спостерігав за нами з усмішкою.

– Якраз перед балом, аби на ньому напевне нічого не сталося, магістри запускали зачистку, – після того, як сміх стихнув, продовжив розвивати думку Ярум. – Викладачі точно вклали чимало сил у свої заклинання. Наших вони б не помітили, бо ми їх гарно замаскували, а магістри були націлені на привид. Бернарда теж не торкнулися б, бо на ньому печатка. Облетіли  б академію, нічого не знайшли і розвіялись.

– Але наші заклинання вже притягнулися до печатки Бернарда, – з розумінням кивнув Бейріс.

– Так, і це вже спрацювало мов магніт для більш потужних заклинань від викладачів, – підсумував Ярум. – Разом сила всіх заклинань і дала змогу Бернардові проявитися у всій його красі, чи не так? – тіньовик кинув погляд на декана.

З мить пильно розглядаючи нашу команду, магістр Фаерін почав хлопати в долоні, підводячись з крісла:

– Браво, це було неперевершено. Ви гарно потрудилися.

Мить, і всі викликані чоловіком предмети зникли.

– А може не будемо Бернарда розвіювати? – обережно поцікавилась я.

І знову отримала різноманітні погляди у свій бік.

Вдячно-схвальний від Бернарда та сповнений щирого жаху від Санни.

Моя ж команда після потойбічних тварин вже нічого іншого від мене і не очікувала.

– Я ще досі здивований, як ти не вмовила магістра Гройгеза віддати тобі на утримання одне з врятованих вами потойбічних створінь.

– Він просто від нас ховається, – хмикнула Бет. – Інакше вже б всі двадцять в нашій кімнаті були.

– Взагалі-то, вони б відлякували моїх клієнтів, – фиркнула я. – Тому спершу довелося б вмовити вас, магістре Фаеріне, аби ви виділили нам ще більшу кімнату.

– Яке чудове поєднання азарту, нахабності і відповідальності, – протягнув Бернард. – Альфік зрощує своїх справжніх наслідувачів. Якраз саме те на випадок кінця світу.