4

– Отже, вирішено, – випрямився ректор, – ваша компанія і піде знешкоджувати привид, а там і подивитеся, звідки магія тягнеться, з’ясуєте, хто закликав.

Якщо ректор очікував побачити на наших обличчях розчарування, то він нас сильно недооцінив.

Наша компанія, навіть Ярум, обмінялися поглядами, сповненими насилу стриманим ентузіазмом. Звичайно, Санну я до нашої компанії не приписувала. Вона як сиділа понурена, так і продовжувала сидіти. Із сумом спостерігаючи за нами.

Декан теж це помітив і крадькома посміхнувся. Зчитати думки ректора у мене не вийшло. Він просто повернувся до магістра Фаеріна:

– Приступаєте негайно.

Далі знову до нас:

– Адепти, чекаєте за дверима, я залишу вашому деканові кілька інструкцій.

Двічі натякати нам не довелося, ми миттєво підскочили на ноги, ледь стільці не попадали.

– Чекаєте, – повторив з натиском декан.

Цього разу важким поглядом він нагородив усіх. Крім Санни. Вона вже точно не лізтиме сама виловлювати та знешкоджувати привидів.

Коротко кивнувши, наш невеликий загін покинув кабінет.

І якщо Санна у приймальні пройшла до крісел для очікування і сіла, я ж, знаючи Бет, пригальмувала одразу за дверима, щойно ті зачинилися.

Лім та Бейріс зробили так само, хіба зупинилися перед нами з Бет. Не дарма вже стільки витівок разом наробили, добре вивчили одне одного.

Ярум же зупинився поруч зі мною. Чи то з якоюсь метою, чи теж встигнув вивчити нас із рудою і не сумнівався, що просто так чекати не станемо.

Магічне коливання простору вказало на встановлену деканом антипрослушку.

– То що? Підслуховуємо? – заграв бровами Лім, імітуючи Бет і дивлячись на неї.

– Що? Ви що? Це ж декан і ректор! – одразу сполохнулась Санна.

Але ми і вухом в її бік не повели.

– Звичайно! – оскалилась Бет і озирнулась до дверей.

– Але пробити захист магістра не так вже й просто, – Бейріс підійшов до стулки і присів навпочіпки.

Приклав долоню до підлоги, скануючи простір.

– Потужний захист. Можливо навіть ректор втрутився, – він задумливо нахмурився.

– Не треба цього робити! Нам же влетить, – знову почувся голос Санни. Та ми успішно його ігнорували.

– Можемо обійти їх захисти через потойбіччя, – очі Ярума налилися пітьмою.

І піди розбери, чи вже закликав до нього, чи це знову його зв’язок з істинною давав про себе знати.

Бісить. Відвернулась. Не можу дивитися.

І мій жест не залишився непоміченим. Точніше, помітили всі! І на мені зосередилося надто багато уваги.

Особливо дратував один темний погляд.

На поміч прийшла Бет, яка ніби нічого не трапилось підстрибнула до тіньовика:

– Ти вже так вмієш? Ух ти! Я думала, тіньовиків тільки на старших курсах вчать заходити безпосередньо до потойбіччя.

– А це вже точно небезпечно! Бейрісе, скажи їм, – здається, в титанши почалася паніка, вона з такою силою стиснула підлокітники, що ті зарипіли, от-от розлетяться на щепки.

У вояки ж і мускул на обличчі не смикнувся, хоча майже впевнена, душа десь всередині виверталась навиворіт.

– Я ж не буду заходити. Тільки закляття проведу, – судячи з вигляду Ярума, він і сам не був певен, чи у нього вийде.

Скоріше за все колись невдало намагався, а тепер відчував, що мало вийти. Звичайно, мало! Сам же казав, що поруч із істинними тіньовики стають сильнішими.

Ще трохи, і аура вся загоїться.

Цікаво, а який стан його аури зараз? Здавалося, я ніби тільки потягнулася магією просканувати її, як мене гукнула Бет настороженим голосом:

– Маро?

Я застигла перед важко дихаючим Ярумом, в ногах якого клубилась пітьма.

Подруга схопила мене за лікоть і м’яко, проте наполегливо відсунула:

– Щось останнім часом магія тіньовиків до тебе не дуже прихильна, – буркнула вона. – Тому краще мені магічити.

Хлопці просто мовчки спостерігали за нами з обличчями на кшталт «якого потойбіччя тут відбувається».

Ярум швидко себе опанував. Дивно ще, як декан із ректором не вискочили через сплеск тіньової магії. Втім, нам це на руку.

– Краще робити не біля дверей, а з кута, – постановив Ярум.

– Але ж тут є щілини, найтонше місце для проникнення магією, – заперечив Бейріс.

– Ага, тому саме там магістр зосередить найбільше сили, – зауважив тіньовик, прямуючи вздовж стіни кабінету до упору.

Бет рушила за ним:

– Тримайте Мару, – кинула вона хлопцям, і Лім одразу схопив мене за руку та потягнув за подругою.