3-2

Подив нам приховати не вдалося, тому ректор з цікавістю проговорив:

– Не думав, що на бойовому факультеті викладають акторську майстерність.

Ми з Бет і хлопцями перезирнулися, і Бейріс озвучив за всіх:

– Але, пане, ми бал не зривали.

– Та невже? А у нас тут є одна пташка, – погляд на Санну, яка аж червоногарячою стала, – яка прошепотіла, що це ваших рук справа.

Ми мовчали. Тепер спантеличено пропалюючи Санну. Вона що ж, нас навмисне підставила? Чи навпаки зі страху приписала те, чого ми не робили?

– А що сталося? – все ж таки наважилась поцікавитися я у ректора.

Той кинув на декана питально-допитливий погляд. Все ще вважав, що ми гарно відіграємо?

Але схоже, вся наша компанія зарано покинула бал.

– Мене взагалі там не було, – всунула Бет.

Я не втрималась від швидкого погляду на декана. Він замислено почухав ліву щоку. Наче невинний жест міркування, але хтозна, може, він все ж її впізнав? Чи це просто співпадіння.

Бет теж дивно втиснула голову в плечі.

– Невже ви хочете сказати, що ніхто з вас не був на танцях о дванадцятій? – поцікавився ректор.

Ми похитали головами, підтверджуючи його слова. Схоже, навіть Лім пішов проводжати свою пасію ще до опівночі.

– А твої студенти ще ті горішки, – в голосі ректора звучали нотки захоплення.

– Рівно о дванадцятій, завдяки навіюванню, вимкнулось все світло, зникла їжа на столах, – пояснив нам декан, уважно слідкуючи за нашими реакціями. – А на голови окремих адептів вилилося відро помиїв. Це не враховуючи дріб’язкових пустощів на кшталт зв’язаних між собою шнурівок, знятих штанів, обрізаних пасм.

Наші очі збільшилися.

– І ми таке пропустили? – від щирого обурення Бет забулася, де і з ким знаходиться.

– До чого тут ми? – освідомився Бейріс, зберігаючи спокій.

Втім, погляд, який він кинув на Санну, пройняв навіть мене, хоча це не я нас здала.

– Були виявлені сліди магічної сутності. Точніше, привиду, – магістр Фаерін продовжував слідкувати за нашими реакціями.

– Ми живі, – вагомо зауважила Бет. Навіть показово подивилася на нашу команду, чи точно ніхто не просвічується.

– Пташка нашептала, що ви викликали одного, – ректор точно любив свою роботу, інакше пояснити його спокійну реакцію на сарказм напарниці я не можу.

– То нехай пташка уточнить, що ніхто з нас ніяких привидів не викликав, – голос Ліма сочився отрутою.

От хто зараз ненавидів Санну всім серцем. Звичайно, вона не просто підставила нашу компанію, на додачу сильно образила Бейріса. А за свого напарника Лім будь-кого порве.

– І яка ж ваша версія подій? – поцікавився ректор, певно бачив, що ми не брешемо.

– Викликати привидів надто геморно, – протягнула Бет, цитуючи Ярума. – І сили купа, і складні закляття робити.

– Знаєш, що дивно, магістре Варнаре? – звернувся ректор до декана. – Я не відчуваю від жодного з них обману.

Не те що у ректора є якась надздібність відчувати брехню. Та чимало життєвого досвіду точно дають про себе знати. Я теж інколи можу визначити, чи брешуть мені про своє самопочуття пацієнти.

– Можливо, привид закликав хтось інший? – припустив Бейріс.

– Можливо. Але ж почали все це ви, – зауважив декан.

– Ми лише імітували, а хтось міг скористатися можливістю, – заперечила Бет.

Щось промайнуло в погляді декана. Ніби якийсь старий, болючий спогад. Не ляпас же від рудої він пригадав?