2

Вона не спала разом зі мною. Хоча напівзаплющені очі з головою видавали її бажання.

– Враження, ніби на нього успішно напала команда Церіза вночі.

Я підкликала кілька настоянок із зроблених за сьогодні запасів, і наклала компреси на найбільш уражені місця.

– Він був на маленький вуличці, тож цілком можливо, – протягнула Бет.

Я ж ще раз просканувала пацієнта, переконуючись, що нічого не пропустила:

– Так, але дивно не це.

– А що?

– Його приспали добрячою дозою саморобного снодійного, – відштовхуючись від ліжка, я підвелась на ноги і солодко потягнулась.

– І що це значить?

– По-перше, він у нас надовго. Бо спатиме чимало. Враховуючи поранення, я б не хотіла його насильно будити. Нехай відновлюється. А по-друге, це значить, що хтось його і приспав, і побив.

– Припущення?

– Спершу я бачила лише незначні ушкодження і багато снодійного. Зважаючи на його саморобність, це могла бути дівчина, яка носила щось подібне для самозахисту.

– Ні. Декан би таких покидьків до нас не брав би, – впевнено відхилила теорію про напад на беззахисну жінку в темному провулку Бет.

– І я так подумала. А потім при глибокому скануванні виявила ушкодження.

– Грабіжники? Побачили тіньовика, злякались атакувати напряму. Спочатку приспали, потім нанесли кілька ударів, аби напевне не очухався. І поцупили гаманець.

Теорія Бет виглядала цілком правдивою, але щось мене напружувало тут. Проте, я вже була надто виснажена за сьогоднішній, надзвичайно довгий, день.

– Сунься, – коротко кинула подрузі, і плюхнулась обличчям донизу поруч із нею на ліжку.

– Агов! – руда ледь встигла забратися з моєї траєкторії.

– Ти приперла тіло, яке спить на моєму ліжку. Тому я забираю твоє, – сонно буркнула я, перед тим як остаточно вирубитися.

Як ні як, вже був ранній ранок.

– Адептки Аймаро Енко та Блуненбет Тасфурі, вас викликають до декана, – сповістив магічний вісник прямісінько над вухом.

Сьогодні ж вихідний! Ми й двох годин не спали! Та за що!

– А-а, – кімнатою пронісся рик роз’ятреної травниці.

– Невже я не настільки зручна як Ярум, – хмикнула подруга поруч.

Вона ще навіть очей не розплющила. А вже сіль на рани сипле. Наче у мене був до цього хороший настрій.

– Декан побачити хоче тебе, а викликають нас двох, – пробуркотіла я, переводячи стрілки.

Сама ж потягнулась магією перевірити стан хворого. Кепсько буде, якщо вісник і на нього вплинув. Різке пробудження ще нікому не дарувало здоров’я.

На мить здалося, від тіньовика повіяло знайомою магією. Ярума? Та ні, це в мене, мабуть, вже дах їде. Цього не може бути.

– З чого ти взяла, що мене? – руда аж підскочила.

– Не я ж йому ляпаса залишала.

– Він мене тоді не впізнав.

– То це привід розпускати руки? – не втрималась від підколу, сама ж попрямувала до казанів, перевіряти зілля.

– Як швидко у тебе змінюється настрій, – пробубніла подруга, підводячись з ліжка.

– А чого ти взагалі його лупцювати вирішила? – мені кортіло з’ясувати, що там в них відбулося. – Хіба я даремно танцювала з твоїм Хайфером?

– Звісно, що ні! Не знаю, куди ти його відправила, але він більше мені не дошкуляв.

– А декан? – нагадала я.

– Ну, мені треба було якось втекти непомітно, слідкувати за тою бабенцією. А він якраз на неї вирячився. І я так розлютилася! Мало того, що фліртує з різними панянками, поки мене нема. Так ще й вирячується на інших, мов бабій.

– То ви вже разом? Я щось пропустила?

– Та куди там, – похмуро хмикнула Бет, дістаючи речі з шафи. – Йому ж неможна зустрічатися з адептками.

– І він тобі нічого не пропонував і не обіцяв?

– Звісно, що ні.

– І нічого не було? – згадалося, як вона якось не прийшла ночувати.

– Одного разу... – почала була подруга, але обірвала сама себе: – Та ні, звісно ж, нічого.

– Точно?

– Точно.

– То чого ти його дубасиш, коли він витріщається на інших? – примружилася я.

– Бо Бет не може дати деканові ляпаса, тож Таїс зробила за неї це із задоволенням, – хихикнула руда.

– Сподіваюся, він тебе не впізнав.

– Не впізнав, – хмуро зиркнула вона. – Впізнав би – отримав би поцілунок!

– Авжеж, звісно, – я на це лишень хмикнула, Бет така Бет, гаряча голова.

Вона ж, як зазичай першою, зайняла ванну.

Досі сама собі заздрю, що магістр Фаерін вибив для нас із Бет цю кімнату з власною душовою.

– Що ти так скалишся? – руда вийшла за кілька хвилинок. Бойовий факультет накладав свої звички, в тому числі робити ранкові процедури швидко.

– Уявляю, як інші адепти щоранку в черзі до спільної душової стоять, – хмикнула я.

– Ого, Маро, та в тобі пробудився справжній демон, – присвиснула подруга.

Угу, демон потойбіччя, пітьма б його забрала.

Накинувши захисні закляття на казани, я прошмигнула до душової.

Кілька хвилин, і теж вже готова виходити. Наостанок ще раз перевірила пацієнта. Він спав.

– Можемо йти до твого декана, – кивнувши, я перша попрямувала до дверей.

– І нічого він не мій! Затискався там з усілякими фіфами темнокосими, – Бет граційно змахнула рудими патлами, рушаючи за мною.

Штовхаючи двері, я очікувала зустріти пустий коридор. Але адептів було ледь не стільки ж, як на початку навчального року!

– Хіба ми влаштовували щось? – я здивовано озирнулась на Бет.

– Схоже, у нас з’явилися конкуренти по витівкам, – подруга теж нахмурилась.

Я накинула захисне закляття на кімнату, й ми обережно сунулися переповненим коридором.

– Може, ми про щось забули? Чи щось впустили? – спробувала пригадати я.

– Не знаю, але всі якісь надто збентежені бігають, і знову замовкають, щойно ми наближуємося, – фиркнула Бет.

– Підслухаємо після декана? – запропонувала я.

– Аякже!

Бет безтурботно крокувала поряд, мало не насвистуючи. А от всередині мене щось ворухнулося.