15-2

Подруга вже закінчила із закляттям розвіювання і направила його на мою сітку.

– Маро, не проґави момент, коли потрібно буде впустити закляття Бет, не випустивши туман, – верховодив декан.

Далі для мене перестав існувати весь світ. Ми з Бет зосереджено працювали в команді під керівництвом магістра.

Навіть пропустила момент, коли Ютен все ж повів пані Хоулер до цілительского крила.

– Адепт Йотор не жалкував магії, – хмуро констатував декан, коли ми з Бет вже протягом кількох хвилин намагалися розсіяти туман, але йому кінця краю не було видно!

Запихкані, втомлені і спітнілі, ми проклинали того Різа, на чому світ стояв.

– Ще трошки, дівчата. Зможете закінчити, і будемо вважати, що відпрацювали свою вчорашню невдалу вилазку, – підбадьорив магістр Фаерін. – Можливо, навіть звільню від пар до кінця дня.

Я ж казала, він хоч і суворий, та студентів своїх любить!

Хоча дехто з тих самих студентів обурено замикав.

– Бачу, хтось заперечує. Тоді відправляйтеся на полігон і відтворіть закляття адепток Тасфурі та Енко, – холодно придушив будь-які повстання декан. – Негайно.

Позаду почувся ледь вловимий шурхіт одягу, все ж таки нас вчили ходити максимально тихо. Але невдоволення нависло над одногрупниками важкою хмарою. Вся моя спина відчувала їхню заздрість.

– Вас це також стосується, Ютене, – декан навіть не глянув у його бік, просто сказав.

Схоже, повернувшись, мій колишній хотів спробувати надурити магістра і сховатися в тіні.

Зате у нас із з Бет відкрилося друге дихання. І, переглянувшись, ми нарешті змогли розвіяти весь туман без залишку.

– Ура! – Бет кинулася мене обіймати і ледь не повалила на підлогу.

Що я, що вона були втомленими.

– Молодці, дівчата, можете йти відпочивати. Тільки нікуди не лізьте, особливо ви, адептко Блуненбет, вам необхідно відновити резерв.

Та одного погляду на нас із напарницею було достатньо, аби зрозуміти, що нікуди влізти у нас елементарно не вистачить сил. Висока концентрація на додачу із великими витратами створювали двох адепток-зомбі, які насилу приволочили свої ноги до кімнати.

Навіть не переодягнувшись, ми вирубилися кожна на своєму ліжку і ледь не проспали вечерю. Лише сильний голод і врятував.

Як би я не силкувалася не видивлятися у натовпі Ярума, не виходило. Бет кидала на мене хитрі погляди, але дякувати магії мовчала.

Вечір пройшов у рутинних справах: поки я готувала зілля для замовлень, Бет дізналася, що ми пропустили на парах і домашнє.

Від кожного шурхоту під дверима я смикалась, в надії, що то Ярум. Але ні. Просто адепти проходили повз.

– Хочу піти розім’ятися трохи на полігон, – потягнулася Бет. – Треба попрактикуватися з цими двома формами, – вона кивнула на підручник. – Ти зі мною?

Спершу я підскочила з-за свого стола з книжками, але один погляд на двері, і опустилася назад:

– Ні, мабуть, поки підтягну теоретичну частину.

– Він може і не прийти сьогодні, – тихо промовила Бет, втім, починаючи збиратися.

Я лишень повела плечем. Ні так ні. Мені й справді ще є чого вчити з теорії. Тож ткнулася носом в книжки.

Хоча зосередитися було важко. Невже він дійсно на мене образився за вчорашнє? Чи все ж таки декан його вигнав? Ні, це точно ні. Декан не з таких. Он, Бет не здав, хоча йому погрожували найвпливовіші люди країни.

З перемінним успіхом в навчанні я досиділа майже до опівночі. Але Ярум так і не прийшов. Бет теж щось запрацювалася на своєму полігоні.

Важко зітхнувши, я почала готуватися до сну.

Може, завтра він буде на парах і нам вдасться поговорити? Дізнатися, що з ним сталося.

Швидкий душ, улюблена шовкова сорочка. Гребінець я свій так досі і не знайшла, тож сиділа на ліжку і розчісувала коси магією. Тут головне обережність, щоб лисою не залишитися.

Я настільки поринула у процес, що не почула метушню за дверима. Оговталася лишень тоді, коли стулку різко відчинили.

Смикнувшись, підрізала собі магією кілька пасм і підскочила на ноги.

Переді мною розгорталася картина маслом. Ярум, вельми пом’ятого і втомленого вигляду, шкутильгаючи заходив до кімнати. На ходу знімав сорочку і цілеспрямовано крокував до мого ліжка.

Друзі, ми дуже раді, що ви всі з нами і що книга вам така цікава! Прийшов час, і ми подаємо на передплату. Як і обіцяли, п'ять перших промиків віддаємо найактивнішим читачям. До того ж, перші два тижні на книгу буде невелика ціна. Щоб ви змогли придбати її за мінімальною ціною. Знижки перши два тижні не буде. Потім ціна виросте.

Отже, промики даруємо: Светлане, Олені Гушпит, Людмиле Азорской - дякуємо за найбільшу кількість відгуків!

Ще два промики довелося розіграти. Переможцями стали Анна Гончар і Вікторія В

Будь ласка, напишіть свій емейл в коментарях, і ми відправимо вам промики.