15

Викладачка позаду чхнула.

– Будьте здорові, значить, правду Мара каже! – просяяла Бет. І хижо вишкірилися: – Отже, буду вважати це за дозвіл.

– Ні! Бето, ти що! Неможна так, – одразу ж сполохнулася пані Хоулер.

– Забороняєте? Тоді точно треба, – «погодилася» руда бестія.

– Адептко Блуненбет, ризикніть, і до кінця місяця будете прибирати чоловічі туалети, – почувся суворий голос магістра Фаеріна. І він добив: – Без магії.

– Замість ганчірки можу використовувати голову Різа? – діловито уточнила подруга.

– Ні. Тільки руки і ганчірку, – мені здавалося, чи декан ледь стримав приховану усмішку?

Бет пересмикнулася поруч, ніби її розрядом блискавки бахнуло:

– Розвіяти, тож розвіяти. Можна ж було так просто і сказати.

Хтось із одногрупників тихенько засміявся. Але поруч із деканом всі боялися надто нахабніти. Навіть сама Бет, хоча всіляко намагалася не подавати виду.

Я нарешті закінчила із магічною «сіткою» і тепер пустила її в аудиторію.

Навколо всі завмерли, здавалося, ніби затаїли дихання, прощупуючи простір своїми магічними сенсорами. У кожного вони мають різну чутливість.

– Апчхі! – знову пані Хоулер. Мені здалося, чи в неї алергія на туман?

Хм, а це цікаво: всі маги сприймають інформацію через вуха, очі, шкіру, язикові рецептори, ніс та магічні сенсори. А як сприймає Шавелін Хоулер? У неї взагалі відсутні магічні сенсори? Чи просто «зламані»? Якщо «зламані», то їх можна полагодити?

– Аймо, не відволікайся, – покликав декан.

– Прощупую сенсорами межі аудиторії, аби захопити у «сітку» весь туман, – відгукнулась я.

Одногрупники, здалося, стали на кілька кроків ближче до нас. У деяких навіть щити злетіли, а шиї навпаки витягнулися.

– Замкнула? – уточнила Бет.

– Майже, – працювати із закляттям на відстані, ще й «всліпу», тільки на сенсорах, дуже важко. Тому щільно замкнути «сітку» виходить не з першого разу.

– Молодець! – похвалив магістр Фаерін, коли нарешті-таки вдалося.

Я вдячно кивнула. Мені подобалося, що декан не втручався, а давав самим спробувати власні сили. Та я відчувала, як він вже активував магію, готовий будь-якої миті втрутитися.

– Моя черга! – Бет із готовністю закликала свою силу.

– Апчхі! – знову бідна пані Хоулер.

– Будьте здорові, – це вже декан.

– Можеш не поспішати, – прошепотів хтось із хлопців, але швидко осікся під важким поглядом магістра Фаеріна.

Угу, чим довше ми чаклуємо, тим менше буде пари.

– Поправ трошки тут, – декан підійшов до подруги, допомагаючи їй з плетінням для розвіювання.

Я ж продовжувала тримати сітку.

– Молодець, додай сили сюди, – наказував декан, стоячи позаду Бет і вказуючи на плетіння.

Навкруги почулися розчаровано-заздрісні зітхання одногрупниць. Зараз кожна була ладна віддати що завгодно, аби опинитися на місці Бет. Така близькість із красенем деканом.

– Апчхі! – знову викладачка.

– Пані Хоулер, вам погано? – озирнулася я на неї.

Уф! Добре, що у мене самовладання травниці і я вміла тримати лице при будь-яких ранах! Вона ж уся червона і потроху напухає.

– Все гаразд, – усміхнулась викладачка.

– Вам потрібно випити зілля від алергії, – впевнено постановила я.

– Так, пані Хоулер, нумо я вас проведу до цілителей, – одразу відгукнувся Ютен.

– Я в порядку, – спробувала заспокоїти всіх жінка, але втрутився декан:

– Адептка Енко дипломована травниця, якщо вона каже вам варто до лікаря, думаю, слід прислухатися.

– Оу, – зам’ялася жінка, геть по-іншому на мене глянувши.

Вона тут новенька, тож не дивно, що ще не знала.

– І не хвилюйтеся, якщо цілителі вас затримають, група піде зі мною на полігон.

Одногрупниками пройшовся тихий стогін. Дві пари практичних підряд – це надто потужно!

– Хіба у вас немає своєї пари? – все ще сумнівалася жінка, вже на всю хлюпаючи носом. Звичайно, їй, як новенькій, хотілося довести, що вона здатна тут викладати і взагалі вправна професорка, не дивлячись на відсутність магії.

– О, за це не хвилюйтеся, у мене для всіх знайдеться робота, – якось кровожерливо усміхнувся декан. – Додай сили, Бет.

Друзі, сподіваємося, у вас все гаразд після вчорашнього жаху...