14

– Що це? – здивовано прийняла я невеличку картинку.

– Давній герб сімейства Шайран. Про всяк випадок скопіювала для тебе в царстві мертвих дерев.

– Вау, ти заглянула в бібліотеку! – здивувалася я. Бо затягти туди Бет майже нереально, каже, під час домашнього навчання насиділася там на роки уперед.

– Ти ж питала за птаха? – хмикнула руда.

Птаха?

– Птах мені більше не снився... наче, – придивилася я до картинки.

На тлі стародавнього синього замку з височенними вежами і справді був зображений птах. Чорний, похмурий... І, здається, таки схожий на те страхидло зі сну.

– Хто це? – підвела я погляд. Бет уважно вивчала моє обличчя.

– Сімург, – відповіла.

– Теж із потойбічних?

– Так. І май на увазі, якщо серед ночі ти знову кричатимеш, чи взагалі тебе тягтиме в потойбіччя, я не роздумуючи попереджу декана.

– А я гадала, за мною підеш, – награно образилася я.

– Одразу як покличу. Втім, підозрюю, він зʼявиться тут раніше, – і ми з Бет захіхікали.

Декан він такий, завжди напоготові.

– Що у нас там? – потягнулася я, глянувши на годинник. Шоста ранку, вже можна вставати готуватися до пари.

– Мистецтва ближнього бою, – промовила і тут же скривилася подруга: – Думаєш, декан прийде влаштовувати нам покарання?

Хоча цей предмет у нас веде і не він, хтозна, що вигадає магістр Фаерін за проникнення до свого житла. Вірніше, за те, що попалися. Раптом припхається на пару і буде нас ганяти із потрійним завзяттям?

– Краще прийти раніше, – підвелася я з ліжка, склавши герб до кишені. Про всяк випадок.

Бет кивнула і перша направилася в душову, поки я пішла перевіряти свої казани.

А ще я сподівалася побачити Ярума. На практичні він завжди приходив раніше, якщо приходив.

Але сьогодні ми виявилися першими. На полі не було нікого, навіть пташки, здавалося, мовчали. І це так гнітило.

Поступово одногрупники почали підтягуватися. А тіньовика ніде не було видно.

– Обережніше, бо ще Ютен подумає, ти його так виглядаєш, – хмикнула на вухо Бет.

– Я взагалі за нього забулась, – фиркнула я. До речі, цілковита правда.

– І дарма. Я й досі не можу збагнути, яке завдання дали йому наші командос, – задумливо проговорила подруга.

– Не думаю, що він стане причиняти нам якусь шкоду, – легковажно відмахнулась я від її побоювань. – Все-таки, з цілковитим придурком я б не зустрічалась.

Бет хмикнула, але нічого не відповіла.

Нас якраз покликали шикуватися, практичне починалося, тож дякувати магії, тема не розвивалася. Але ані Ярум, ані декан на ньому так і не з’явилися.

Надій, що Ярум прийде на наступну пару, я не покладала. Далі йшла історія магії, з тією самою пані Шавелін Хоулер, яка не володіла магією. А її пари і без того студенти любили пропускати.

Бет ходила тільки зі мною за компанію, для прикриття, нібито вона хороша студентка. Але гадаю, її більше цікавили мої спроби «дослідити» безмагічну людину.

– Гадаєш, декан-таки покарав Ярума? – спитала я, коли ми закінчили з переодяганням і виходили у коридор.

– Ого, він оселився у тебе в думках! – здивувалась руда.

– Я просто боюсь, що йому влетить через мене, – нахмурилася я.

– Легше, напарнице, Ярум часто пропускав пари, і раніше тебе це не хвилювало.

Теж правда. Сама не розумію, чому так непокоюсь. Ми ж наче ще не друзі, але совість затикатися навіть не планує.

– Ти бачила, як скалився Ютен? – змінила тему Бет. – Цей гівнюк точно щось вчудив!

– Може, він взагалі з іншого приводу, – заперечила я.

– Все-то ти колишніх захищаєш.

– Він у мене один.

– Дякувати магії. Тут одного з головою вистачить.

– О ні! Тільки не цей погляд! Я його знаю, – струснула подругу за руку.

– Який? – вона спробувала скорчити невинне личко, та зі мною цей трюк не пройде.

– Такий. Як ти вже задумала вибивати в нього суть завдання? – я зупинилась, ставлячи руки в боки.

– Мені подобається, що ти пропустила етап «дізнатися його завдання» і одразу перейшла до «вибивати», – усміхнулася Бет, мов кіт на сметану. Обійшла мене і рушила коридором далі.

– Чому у мене враження, що ти турбуєшся за мого колишнього більше, аніж я? – хмикнула, порівнюючись з подругою.

– Тому що у мене досвіду з чоловіками більше, – задрала вказівний палець догори Бет.

– Те, що в тебе був наречений, ні про що не свідчить, – примружилась я.

– Ні, але моя подорож Айворією свідчить, – підморгнула подруга.

Відволік від розмови галас за найближчим поворотом. Ми з Бет одразу кинулися туди.