12

Аймара

– З кімнати ця затія виглядала кращою, – протягнула я, підіймаючи голову на деканське вікно. Цього разу весь поверх був темним.

Ми втрьох приховалися у тіні дерев перед невеличким будиночком і вдивлялися в житло магістра Фаеріна.

Зліва від мене стояв спокійнісінький Ярум. Справа зосереджена Бет. В кишенці причаївся подразнюючий порошок: Бет вже надто хотіла залишити «бойовий» напис деканові.

– Не трусь, от я не боюсь, – посміхнулася подруга.

– То який у нас план? – подав голос Ярум. Погляд, яким він окинув всю стіну будинку, був надто ціпким. Надто професійним. Чим таким він займався поза академією? Може, працював на корону?

– Заліземо без магії по стіні у вітальню, – Бет вказала на вікно посередині.

– І одразу попадемось в пастку, – обірвав її Ярум.

– Чого це? Ми вчора були на підвіконні, і ніяких пасток, – обурилась подруга.

– Бо ця стіна так і проситься, аби нею залізли, – заперечив хлопець.

– Там магічний маячок! Без магії цілком можна...

– ...вгодити в пастку, так, – наполягав на своєму Ярум.

Бет вже стиснула кулаки, закипаючи, тому я поквапилася втрутитися. Допоки не сталося бійки між нею і тіньовиком під вікнами декана. Хоча, пояснювати магістрові причину бійки було б дуже кумедно.

– Ми підозрювали, що пастка буде одразу під вікном, тож не квапилися злізати. Думаєш, вона не тільки там? – спитала у Ярума.

Той кивнув:

– А ще на самому підвіконні, скоріш за все. Адже першим ділом, опинившись на ньому, ви б запустили скануюче закляття.

Дідько! Ярум правий. Ми його просто не встигли запустити, адже почули батьків Бет і кинулися підслуховувати.

– От же ж, черв очкулястий! – зашипіла Бет, здогадуючись про весь підступний план декана: – Опинившись на підвіконні, у нас би й шансу не було непоміченими пройти далі! Щойно злізли б, вгодили б у пастку, а щойно використали магію, для деактивації пастки, спрацював би індикатор магії!

– А ти думала, декан автомат за рік просто так поставить? – хмикнув Ярум.

– Невже тоді через спальню лізти? – жахнулась я.

– Як варіант, – кивнув Ярум, – або ванну, здається, там теж було вікно.

– Є, – підтвердила Бет.

– Може краще кухня? – запропонувала я.

– Де менше шансів його застати? – в свою чергу поцікавився Ярум у Бет, як-ні-як, вона у нас деканський знавець.

– Кухня, – постановила руда і рушила в обхід будинку, вочевидь вікна кухні знаходилися з іншого боку. – Він взагалі ні разу на ній не був, принаймні я ні разу не застала.

– То ось куди ти вечорами діваєшся? – хіхікнула я. – Маніячка.

– Вистежую звички жертви, – поважно здійняла вказівний палець угору Бет.

Ми з Ярумом переглянулися, і, схоже, мали однакову думку, хто з цих двох був «жертвою». Навіть здалося, він ледь вловимо посміхнувся. Втім, стверджувати не берусь, можливо, просто гра тіней.

– Але під всіма іншими вікнами на стінах тих пасток багацько і ще трошки, – почухала потилицю Бет.

А ще по стіні під вікном кухні розрісся виноград.

– З яких пір ти боїшся складнощів, – підколола я її, прямуючи до того самого винограду.

– О, ти щось задумала! – радісно підстрибнула Бет, поспішаючи за мною.

– Травниця я врешті-решт, чи хто? – відгукнулась тихенько я. Успіх з лікуванням Ярума надав мені трохи впевненості у своїх силах.

Парубок від нас не відставав. Супутники зупинилися трошки позаду мене, не заважаючи.

– Обожнюю, коли вона щось затіває, – пошепки, ніби по секрету, поділилась Бет з Ярумом. – Це завершується завжди або колосальною катастрофою, або першокласною авантюрою.

Хлопець нічого не відповів, але я відчувала, як він слідкував за мною. Дуже кортіло озирнутися до нього, та я придушила дивний порив. У нас тут взагалі-то кімнати без декана! Такий шанс неможна упустити.

Зосередилась на рослині, закликала лей-лінії із землі і пустила через коріння до всіх листочків. Змушуючи рослину тягнутися до кожного деканського закляття, закриваючи їх листям, а нам звільняючи дорогу.

– Вау! – вражено видихнула Бет, дивлячись вгору.

Я озирнулася на них із Ярумом. Той мовчав, але я бачила погляд, яким він роздивлявся мою роботу. Такий... такий... що я запишалася собою ще більше!

Не змовляючись, ми одночасно підійшли і почали дертися по винограду. Про всяк випадок ніхто не використовував магії. Все ж наш декан – мужик хитрий і могутній.

Ми з Бет влізли на підвіконня. Ярум визирнув з-за наших плечей, продовжуючи триматися за стебла: місця на трьох тут не вистачало.

Кухня була невеличка. Зліва плита, мийка та стільниці із шафами. По центру стіл із пустою вазою. Справа від вікна холодильний комір.

Бет мала рацію, тут очевидно навіть очисні амулети давненько не запускали. Он у рудої ніс зачухався, ще трохи, й чхне від пилу.

– Пастки є, але можна і обійти, – на межі чутного промовив Ярум.

Ми з Бет мовчки посунулися, пропускаючи його вперед. Граційним рухом він перескочив підвіконня і м’яко опустився на ноги.

Подруга вражено на мене глянула. Нічого собі навички у нашого новенького! Вона ледь стрималася, аби не присвиснути.