11-2

Відвернувся від дівчини, стискаючи щелепи. Через злість на себе.

– Ти проходь, сідай, – продовжувала усміхатися травниця. – Мені зовсім трошки тут доробити, і я тебе полікую.

Мовчки кивнувши, Ярум одразу скинув сорочку і сів на ліжко Айми.

Травниця заклопотала над казанами. Різні інгредієнти, скляночки і ще купа всякого теж,  здавалося, почали швидше кружляти в повітрі. Трави опускалися у варива, поверталися на полиці зайві, якісь настоянки зважувалися на магічних вагах, скляночки милися, заповнювалися вже готовими зіллями.

І над цим всім безумством стояла тендітна дівчина із довгими світлими пасмами і зосередженим обличчям.

Видовище вкрай захопливе. Тіньовик навіть пошкодував, що не може бачити відьомські лей-лінії. Цікаво було б подивитися, як магія вирує навколо неї. Так чітко дозовано, жодного разу не збиваючись!

Ярум змусив себе відволіктися. Обережно закликавши власну силу, «зазирнув» нею під ілюзію Бет.

Дівчина на мить напружилась, примруживши очі уважно глянула на Ярума. Але він продовжував сидіти, слідкуючи за роботою травниці. Тож руда нічого дивного не помітила. І розслабившись, стала читати далі.

Ярум же ледь втримався, аби не хмикнути. Бо насправді Бет читала «Короткий екскурс для чайників. Злам захисних заклять будь-якого рівня». Це вона не покладала надій обійти захист декана?

Тоді точно не з такими книжками. Хоча Ярум собі відмітив, що у дівчини є вихід до підпільного ринку. Адже у звичайних книгарнях таке не продають. Тільки у не зовсім легальних.

Відчувши сплеск магії Айми, Ярум знову зосередився на травниці. Схоже, дівчина вкотре заплуталась у відьомських лей-лініях, але вчасно встигла розвіяти їх.

Руда навіть не підняла голови, певно, таке відбувалося постійно і вона вже звикла.

Хм, якась невловима думка промайнула на краю його свідомості, але настільки швидко, що Ярум не зміг за неї схопитися.

– Все! – сповістила Айма, розвертаючись до нього. І злегка винувато додала: – Думала, ти прийдеш пізніше, як вчора.

Виглядала дівчина трохи стомленою. Але очі палали цікавістю, яку вона щосили намагалася приховати та стримати.

Швидко підійшла до нього, магією підкликаючи кілька заготованих заздалегідь настоянок.

Ярум нічого не відповів, мовчки спостерігав, як вона мило щебетала, розповідаючи, яку настоянку коли приймати і який ефект та дасть.

– Дивись не з’їж мені Мару, так її очима поїдати, – фиркнула Бет, з цікавістю спостерігаючи за Ярумом і подругою.

– Бет, прокинешся із маззю для прищів по всьому тілу, – пригрозила з «лагідною» усмішкою Айма. Бет хіхікнула:

– Ти ж її більше не готуєш, після того, як вона на Ютена бризнула із казана.

– Ти що, Бет, ти ж моя краща подруга. Заради тебе я зроблю виключення, – Айма ледь стримувала сміх.

Схоже, це їх звична манера спілкування.

Ярум не заважав подругам, а прийнявся за простягнуті настоянки. Цього разу треба було випити одразу дві. Вони мали підсилити одна одну. Звично спершу понюхавши, хлопець залпом спорожнив склянки по черзі.

Айма знову магією помила і віднесла їх на місце, наказала Ярумові відхилитися до стінки і приклала свої долоньки до його грудей.

Вкотре Ярум з подивом відмітив нове для себе відчуття.

Цього разу дотик. Він був приємним. М’яким, теплим і ніби турботливим. Зазвичай хлопець уникав дотиків, адже це означало, що його захист був надто слабким і чийсь кулак зараз боляче прилетить.

Мі-мі потягнулася магією до його аури. Ярум відчував, як дедалі легше приймала її його власна сила. Відмітив, наскільки її магія заспокоююча, м’яка. Дівчина однозначно мала велике майбутнє як травниця. А ще у неї точно був дуже гарний наставник.

Вона неквапливо прочищала його ауру, і з кожним рухом її магії Ярум відчував, як стрімко зростав настрій.

– Яруме, кліпни бодай раз, якщо Мара тебе приворожила і тебе треба рятувати! – хіхікнула Бет.

Погляд Айми на мить став сфокусованим, вона озирнулася на подругу і мовчазно, проте дуже відчутно, на неї шикнула.

– А що я? – обурилася руда. – Він же взагалі ані слова не сказав! Раптом ти надто серйозно сприйняла історію про істинних.

– То я б тоді його не ворожила, а навпаки, відворожувала, – Айма закотила очі, повертаючись до аури Ярума.

– Вже всі злами від ректорських захисних чар вивчила? – з подивом в першу чергу для себе, підколов руду той.

Айма тепло усміхнулася, схоже, для неї настрій Ярума став індикатором добре проробленої роботи. Як-ні-як, а аура напряму відображала стан власника. Не тільки магічний, а й фізичний, психологічний, в тому числі і настрій.

Бет же навпаки, підстрибнула на місці:

– То це й справді був ти! Хіба тебе не вчили, що пролазити крізь чужу ілюзію некультурно?

– Не хотіла, аби пролізли, треба було ставити краще, – філософськи знизав плечима Ярум.

Мі-мі тихо хіхікнула, чим сильніше розпалила руду:

– То вважаєш себе супер знавцем захисних чар? Між іншим, проникати крізь них вчать лише на старших курсах!

Ярум знову смикнув плечем:

– Принаймні ніяких книжок «для чайників» мені не треба.

– Ще скажи, що до декана з легкістю можеш влізти, – примружилась Бет, кидаючи виклик.

Ось тут Ярум промовчав. Звичайно, він міг. Але, по-перше, не хотів, що йому там робити? Брат в академії не навчався, це він з’ясував, як тільки сюди потрапив. По-друге, видавати свою справжню силу не збирався нікому.

– Мовчиш? – вдоволено хмикнула Бет. – Отже, тільки ляси точити ладен, – і відкинулась назад на стінку, демонстративно продовжуючи читати свою книгу під ілюзією.

– Але якщо серйозно? – раптом втрутилася Айма, питально дивлячись на Ярума.

Бет хижо посміхнулася з-за своєї книжки. А от сам Ярум з подивом глянув на травницю.

– Ну, на тренуваннях ти найвправніший серед нас, – задумливо протягнула вона. – Якщо у когось і є шанси отримати автомат в кінці року, то це в тебе.