10-2

– Хочу, щоб твоя бабця мене так само навчила, – промовила Бет, спостерігаючи, як влітають у мийку наші підноси, поки студенти підходять і розбирають власний брудний посуд вручну.

Церіз із командою, звісно, таким не турбувалися. Оминули жінку:

– Нам нема коли, в нас тренування! – і з гоготом понеслися назовні.

– Вона запрошувала тебе ще на канікули, – посміхнулася я.

– Ти ж знаєш, я не можу виходити з академії далі Сімевія, – зітхнула подруга.

Звісно. Бо батьки одразу ж розшукають. Бідна Бет просиділа тут усі канікули.

– Тоді доведеться просити, щоб навчив декан, – невинно ляснула віями я.

Бет хотіла відповісти щось єхидне, але якраз помітила Ютена. Штовхнула мене ліктем:

– Він що, навіть не обідав?

– Декан? – здивовано озирнулася я. Наскільки знаю, магістри взагалі в цю столову не ходять.

– Ютен! – шикнула Бет, підіймаючись.

Ми двинулися за хлопцем.

Щойно він зробив крок за двері, Бет натренованим рухом притиснула його до найближчої стінки. А магією скріпила ноги та руки. Аби не чинив опору.

– Якого біса ти твориш? – гиркнув на неї Ютен, але не виривався.

За своїм кодексом, він дівчат не б’є. Окрім як на тренуваннях і завданнях. Але там немає статі, тільки супротивники.

Студенти проходили повз, не звертаючи на нас уваги. Бет, яка прищучує когось до стінки, не рідке видовище тут. Але завжди заслужене, тож ніхто й не думав втручатися.

– А ти? – натомість зло примружилась я.

– Тобто? – але ж по обличчю бачу, щось затіяв!

– І яке завдання вони тобі дали? – Бет сильніше вдавила його у стінку.

– Не розумію, про що ти, – продовжував намагатися зробити кам’яне обличчя Ютен.

– Про тебе за їхнім столом, – підтримала я. – Чи думаєш, ми не знаємо, як туди потрапити?

– То що за завдання і навіщо воно тобі? – не відставала і Бет.

– Тобі, може, для цього і треба було б щось робити, але не мені, – зверхньо блиснув очима хлопець, вже починаючи обережно звільнятися від сковуючих заклять на своїх кінцівках.

– Вони просто так нікого не беруть у свою компашку, – Бет навіть не думала реагувати на пихатий випад.

Гордість і самовпевненість у будь-яких ситуаціях у неї, здається, з молоком матері всмокталась.

– Повторюю: ніякого завдання. Я достатньо крутий для них і без всіляких завдань, – Ютен одним махом зняв усі магічні стримувачі і зробив крок від стінки, змушуючи Бет відсторонитися.

Ми з подругою хмуро переглянулися. Ага, крутий він. Такий крутий, як я вправна відьма.

– З яких пір вони тебе взагалі стали хвилювати? – спитала я. – Ти ж навіть у чарбол не граєш!

– А з яких пір тебе стало хвилювати, що роблю я? – Ютен зробив крок до мене, впиваючись розгніваним поглядом, в глибині якого плескається відчайдушне бажання почути омріяну відповідь.

– Не роби дурниць, Ютене, – лише і промовила я, роблячи крок назад.

Той, не відповідаючи, рушив далі коридором.

– Якщо він щось заподіє тобі, я його обличчя голими руками по стінці розквашу, – кровожерливо пообіцяла Бет.

– А якщо тобі, то підсипаю йому подвійну дозу «шлункоочистного» зілля, – кивнула я.

Зі столового залу почали виходити адепти, які, схоже, вже впоралися з брудним посудом. І ми поспішили забратися з дороги.

– Ярум знов десь лазить, – пробурмотіла я. – Треба буде сказати йому, щоб нормально харчувався. Бо як інакше відновитися?

– Може, їсть деінде, – знизала плечима подруга. – До нього батько часто приїздить, може, водить кудись по ресторанах. Шайран із багатих сімей тіньовиків.

– Невже? – покосилася на неї я.