9-2

Аймара

Вночі мені знову снився той самий дивний сон. Клітка, сумний пес з опущеними крилами. Світлий, з рудими золотистими плямками. І дивне «Мі-мі», ніби намагається мене покликати, але безсилий.

Може це просто від перевтоми мозок видавав такі сни? Обробляв інформацію за день і якось по-своєму її показував.

Тим паче, що вчорашня розмова з Ярумом досі не давала мені спокою. Ніколи не замислювалася, якою ціною тіньовикам дається їхня могутня сила.

– Ти йдеш? – Бет помітила, як я забарилась біля тумбочки. Сама подруга вже встигла навіть двері відчинити.

– Іди, я наздожену. Є маленька справа, – відгукнулась я і почала нишпорити по шухлядках в пошуках артефакту перемовин.

Бет кивнувши вийшла, а я після кількох спроб все ж помітила круглячок, який забився у дальній кут першої шухлядки.

Сівши на ліжко, стиснула його між долонь і зосередилась на бабусі, спробувала дотягнутися до неї.

Кожен артефакт налаштовується на свого власника і допомагає магією дістатися до іншої людини, точніше, до артефакту іншої людини. Чим більше у тебе магії, тим більші відстані ти можеш долати.

Звичайно, для тих, у кого мало магії, є більш потужні артефакти, але і ціна на них чималенька.

Напівпрозоре зображення людини, яка тримає свій переговорник, теж з’являється у мініатюрі. Звісно, якщо вистачає твоєї магії, або сили артефакта.

– Тільки не кажи, що знову кімнату спалила, – майже одразу відгукнулась ба.

– Та наче ні, – я навіть озирнулась, аби переконатися.

Бабуся за цей час вже повністю проявилася. Хоча її силует був невеличкого розміру, я дуже чітко бачила примруж.

Вона не змінилася, як була стрункою, з пишним бюстом, так і залишалася. Хіба зморшок побільшало. Та сиві прядки додалися навколо обличчя. Решта волосся в неї пшеничного кольору.

Як каже мама, не дарма ба відьма. Їсть і не гладшає, старіє і тільки квітне.

– Знову з чимось експериментувала? – насторожено вигнула ба брову.

Почавши впевнено відмахуватися, я запнулася і вже не так впевнено закінчила:

– Ні-є-е.

– Аймаро? – бабусин тон став погрожуючим.

– Неважливо, ба. У мене питання про ауру, – поквапилася перевести тему.

– Я навіть не знаю, чи лякає мене це, чи тішить, – скептично озвалась пані Лада.

– Чисто гіпотетично, від чого можуть з’являтися на ній здоровенні плями-вирви? Вони ще й ніби кровоточать, – не звертала уваги на її коментарі я.

– Ого, – ба призадумалась. – Ох, дитинко, важке питання. Таке треба глянути, аби оцінити.

– Це я після пари задумалась, – вигадала на ходу прикриття. – От і стало цікаво. Адже аура відображає фізичний стан. І якщо травмоване тіло, то й буде видно на аурі. Але чи буває навпаки? Людина фізично здорова, а її аура – ні.

– Дай-но подумати. Напевне можу сказати, що тоді без забороненої магії не обійдеться.

Бабусі на цей раз знадобилося трохи більше часу. Я терпляче чекала, затамувавши подих. І з рештою вона видала:

– Єдине, що приходить на згадку, це заборонені закляття втручання і підкорення.

– Тіньовиків же неможна підкорити?

– Так і їхньої аури ти теж не побачиш, – відгукнулась ба і вп’ялася пильним поглядом у мене.

Ох, це треба ж було бовкнути! Я намагалася втримати обличчя допитливої травниці, та родичка мене надто добре знала. Все ж скільки виховувала-то та наставляла.

– Аймаро, тільки не кажи, що ти сплуталася з тіньовиком, – і тон такий суворий-суворий, пробирає до кісточок.

– Ні! – ми з ним не плуталися, я просто змусила його лікуватися.

– Тобі ж неможна, дитя!