9

Ярум

Ярум різко розплющив очі. Щось раптово висмикнуло зі сну, змусивши в мить сісти на ліжку.

Його кімната в гуртожитку, ніби все спокійно.

Сусідів в нього не було – тіньовики взагалі живуть поодинці. Надто вже потужна і небезпечна магія.

Якесь дивне відчуття шкрябало, не давало спокою, але він ніяк не міг його вихопити.

Що вже ця травниця з ним зробила? За звичкою Ярум потягнувся до потойбіччя за силами. Як раптове усвідомлення пронизало його: легкість. Ось що він відчував. Легкість!

Голова не була стиснена залізними кайданами. М’язи миттєво відгукувалися на команди і не здавалися, як зазвичай, під закляттям утяжеління.

Ярум шоковано завмер. Прислухався до давно забутих відчуттів у тілі. Втім, навіть не певен, чи взагалі колись почував себе так добре.

Скуйовдивши волосся, потягнувся за мікстуркою, яку Мі-мі наказала випити.

В пам’яті промайнули довгі світлі коси, зелені відьомські очі.

Звідки взагалі вилізло те «Мі-мі»? Він і сам не міг знайти відповіді на це питання.

Може, вона які приворотні чари встигла запустити? Ніколи за ним не водилося схильності давати людям прізвиська. Тим паче такі.

Вкотре себе просканувавши на магічні втручання, він відкрив пляшечку. За старою звичкою понюхав вміст. Нічого підозрілого. Залпом випив і відправився до ванної, умитися і привести себе до ладу.

Адепти ще спали. Ярум завжди намагався ходити тоді, коли поменше допитливих очей. Тож у спільній ванній на поверсі нікого ще не було.

Глянув на себе в дзеркало. Дивно. Він виглядав інакшим. Свіжішим.

«Травниця й справді знає, що робить» – хмикнув про себе.

Принаймні не намагається нашкодити. Принаймні поки що. Може вже й не така погана ідея походити до неї на лікування?

«Мені остогидло слухати твої безглузді виправдання!» – наче наяву пролунали слова батька, кинуті вчора з запалу. Ніби в’їлися у самісінький підкірок мозку.

Його батько, Ґарокс Шайран, випромінював моторошну потойбічну силу. Потужний тіньовик, на перший погляд владний та жорстокий, насправді ж ладний на все заради своєї сім’ї.

І він, Ярум, вкотре підводить рідних. Включивши холодну воду, хлопець почав вмиватися.

«Місяць! – лютував вчора батько. – Вже місяць ти протираєш тут штани і ані трохи не просунувся у справі!»

З кожним згаданим словом батька, Ярум дедалі більш оскаженіло плюхав крижаною водою собі в обличчя.

Він знову їх з матір’ю підводив.

«Мати вже всі нерви собі виїла невідомістю. Ти хоч розумієш, яка ціна кожної твоєї затримки?»

Ярум зупинився, важко задихавши.

«Твій брат, – вкотре нагадував батько, ніби Ярум міг бодай коли-небудь за це забутися. – Через тебе він зник, і ти смієш зволікати з його порятунком?»

Він підняв очі до дзеркала. Хотілося розбити його вщент. Від люті. На себе. Поки він прохолоджувався на ліжку у травниці із неймовірними яскраво-зеленими очима, невідомо що відбувалося з його братом.

Через нього, Ярума. Через нього так страждає мати, що вже стала схожа на тінь!

Дівчата вчора навіть не здогадувалися, що кожне питання – наче ніж по живому.

Хлопець вже навіть заніс кулак для удару. Та в останню мить зупинив себе. Із дзеркала на нього дивилися зовсім інші очі, не його. А стурбовані, того самого, яскраво-зеленого кольору.

Аймара.

Гарне імʼя. І на диво пасувало дівчині. На перший погляд беззахисна, з легкою відьомською магією. Але кулю із концентрованою силою тіньовиків тримала вправно.

Ярум мотнув головою. Знову думки не туди. Точно наче мара, все приходила в помисли, намагаючись затьмарити головне.

Холодний душ мав трохи допомогти.

«Шкода, що її зачіпка виявилася хибною», – зітхнув про себе хлопець і пішов у кабінку.

Налаштував магічний камінь на максимально крижану воду. Ярумові треба було викинути зайвих травниць з голови і зосередитися на справі.

Навіть до академії він потрапив тільки заради цього. Взагалі випадково. Аби наблизитися до розгадки. Та поки що мав лише більше місяця безуспішних пошуків.

Батьки вже були на межі відчаю. А для тіньовиків це вкрай небезпечно.

Він не брехав вчора дівчатам, привʼязка матері до дитини значно сильніша, аніж у інших відьом і магів. Настільки, що Ярум щиро хвилювався за власну матір. Боявся, що будь-якої миті вона може не витримати невідомості і болі. Він боявся, що вона може піти. А слідом за нею його батько. Адже тіньовик без своєї істинної не живе.

І це все буде з вини Ярума.

Ні, він не міг цього допустити. Він дізнається, що сталося із братом, він його знайде за будь-яку ціну.

Ярум різким поштовхом магії вимкнув воду. Йому вдалося привести думки до ладу. Тепер він готовий йти на пари і продумувати наступні кроки.

І ніякі думки про всіляких надто добрих травниць його не відволічуть.

«Я сказав: не відволічуть», – подумки гаркнув на себе Ярум, вкотре насилу відвертаючи голову до вікна.

Він, як і завжди, сидів на задніх партах. Тільки тепер його погляд те й робив, що шукав світлі пасма травниці.

Вони так легко знаходились, а от жодних ідей, де шукати брата, так і не з’явилося. Здавалося, перепробував уже все!

Зате закрадалася підступна думка, що підлікуватися йому б точно не завадило. Він почував себе значно ліпше після вчорашнього вечора.

Та й після позавчорашнього бою він прокинувся і навіть натяку на якісь поранення не залишилося. Регенерація у нього, як і в будь-якого тіньовика, швидка. Але ж не настільки!

Ідея Бет про істинну не мала сенсу: коли тіньовик зустрічає її, одразу це розуміє. Принаймні, так йому казали. Мовляв, магія одразу тягнеться до неї, виходячи з-під контролю, і всяке таке. Тож, його швидка регенерація – плід роботи травниці.

Полікуватися точно треба.

Ще був один злий погляд, який спопеляв його без перестану.

Дурен? Юген? Ютен! Точно, здається, саме так звуть колишнього Мі-мі. І йому точно не подобалось спілкування травниці з ним, Ярумом.