6-2

– ... тож за правилами академії у мене немає підстав для її відрахування, – холодно відчеканив декан.

Що? Батьки вимагають, аби Бет відрахували?! Я зиркнула на подругу, вона хіба що пару з ніздрів не пускала, така розлючена була.

– Впевнений, у неї є прогалини в поведінці, – в тон декану відчеканив батько Бет.

– Бездоганна поведінка і зразкова студентка, – і оком не змигнув!

Та у Бет найбільша особова папка за кількістю доган за порушення правил. Але батько цього знати не міг, а магістр не збирався йому казати.

– Магістре Варнаре, впевнена, такому молодому спеціалісту, як ви, знайдеться гідне місце навіть біля самого короля, – м’яко промовила мама Бет.

Сама Бет стиснула щелепи.

– Красно дякую за високу оцінку, – відгукнувся декан.

– Ми з лордом Блорн-Ві, – фамілію дамочка особливо виділила голосом, – мали б за честь поручитися і зарекомендувати вас придворному магові, – так само м’яко усміхнулася леді Блорн-Ві.

– Хто? – самісінькими губами шоковано перепитала я у Бет, з подиву ледь не відпустивши пальці від цеглин.

Бет розповідала, що втекла з весілля, яке бажали влаштувати їй вельми заможні батьки. Чистий розрахунок, з’єднання капіталів і наречений, якого вона на дух не переносила.

Але слова не сказала, що вона – Блорн-Ві! І ніяких аристократичних замашок за нею не водилося.

Та це ж одна з найбагатших родин нашого королівства!

В академії-то подруга використовувала фамілію Тасфурі.

Вона лише кинула на мене похмурий погляд і зосередилася на розмові.

– Вельми шляхетно з вашого боку, але я вже для роботи обрав цю академію і найближчим часом нічого змінювати не планую. Тим паче, що ще не закінчився термін дії мого контракту, – декан залишався непохитним.

– Магістре Варнаре, здається, ви дечого не зрозуміли, – вставив крижаним тоном лорд Блорн-Ві. Так і бачила, як саркастично смикнулася брова у нашого декана. Ага, він, і чогось не зрозумів. – Ми так само можемо поскаржитися йому на вашу незадовільну роботу.

– То ви мені погрожуєте? – спокійно поцікавився декан.

– Ні, що ви. Попереджаємо, – останнє лорд припечатав особливо вагомо.

– Що ж, згідно підписаного мною контракту з академією, я виконую кожен пункт.

– Блуненбет має негайно повернутися додому. На неї очікує її наречений, – почала втрачати терпіння леді Блорн-Ві.

Угу, судячи з того, що Бет вчиться вже другий рік, уявляю, як важко їм було стільки часу утримувати нареченого. Певно обіцяли привезти доньку якомога швидше.

– Обов’язково надішлю їй вітальну листівку, – кивнув декан, від чого обличчя Бет ще більше спохмурніло. – Коли вона завершить навчання. За правилами академії, студенти, що вступили до бойового факультету, не мають академічних відпусток у зв’язку з одруженням.

– Вона не буде продовжувати навчатися тут.

Нічого собі, у моєї подруги сталеві, кхм, нерви. Від такої сімейки втекти, це неабияку мужність треба мати. Від них так і разить владою та магічною силою.  

Але я розуміла її занепокоєння зараз. Декан у нас хоч і класний мужик, але протистояти таким впливовим людям вкрай важко. Як союзники, вони гарно можуть віддячити, а як вороги, зжити з цього світу, яким би крутим магом ти не був.

– Згідно кодексу академії, пункту номер сто вісімдесят два... – почав декан, але його перебив лорд Блорн-Ві, піднявши руку:

– Досить, я зрозумів, що ви людина порядку. Але світ академією не закінчиться і повірте, ви не хочете мати ворогів у нашому обличчі. Тому віддайте Блуненбет, байдуже за яких обставин вона вилетить з академії, і отримаєте що завгодно.

– Я не збираюся порушувати правила, аби вигнати одну з кращих адепток бойового факультету. Якщо вас щось не влаштовує, раджу спілкуватися з ректором.

Угу, ректора так просто не протиснеш. Там мужик такий, що й короля притисне. Бо, власне, сам його навчав.

І судячи зі скреготу зубів подружжя Блорн-Ві, вони вже до ректора ходили. Безуспішно.

Поруч беззвучно видихнула подруга. Декан не збирався її продавати.

– Мі-мі, якщо твоє лікування полягало у тому, аби впасти мені на голову, то ефекту не буде, – почувся знайомий нахабний голос знизу.

Сіпнувшись, я глянула туди.

Ярум!