6

Завмерши там же на підвіконні, ми намагалися розібрати слова – але ніяк не виходило. Схоже, активували антипрослуховувач. Втім, окрім жінки в кабінеті декана був ще якийсь чоловік.

«Хто це?» – озвучила я майже самісінькими очима, лише трохи шелехнувши губами.

«Батьки...» – Бет була біліша за крейду.

Невже вони її знайшли? Це саме від них вона збігла сюди! Від нав’язаного ними нареченого. Від небажаного весілля.

Я стиснула її руку: «я з тобою». Руда хитнула головою назад, натякаючи, що до кабінету краще долізти по стіні.

Я ж вказала вглиб кімнати. Те, що маємо підслухати, – сумніву не підлягало.

– Тут ще купа пасток невідомо де, – прошепотіла подруга мені у самісіньке вухо. – Індикатор магії лишень на цій частині стіні, під кабінетом нема.

– Угу, замість індикатору там посилений захист, – пробуркотіла я так само ледь чутно.

– Звідти буде зручніше підслухати, – стояла на своєму подруга, вже намацуючи цеглини на зовнішній стіні.

– Ні! – максимально тихо заперечила я. – Я ж нас видам!

Моя магія в екстрених ситуаціях повністю відмовляється мені підкорятися. Відьомською силою підслуховувати мага з власним резервом складніше, бо ж відьми не бачать точні чарлінії заклять, лише саме закляття магів. Маги так само не бачать лей-ліній, якими користуються відьми, лише фінальне закляття. І тому важко залишатись непомітними, вплітати свою магію в чужорідну.

– Не наговорюй, все у тебе на тренуваннях виходило, – відмахнулась подруга, вибираючись назовні.

– Ти ж знаєш, що я не вмію ще керувати магією в стресових ситуаціях, – без особливої надії нагадала я, визираючи слідом за нею. Про всяк випадок покосилася у кімнату – але не було схоже, що нас засікли. Певно, декан надто зайнятий бесідою.

– От і буде привід навчитися! – підморгнула Бет. А потім вже більш серйозно додала: – Не парися, раптом що, я тебе підхоплю і віднесу до цілителів, – і почала видиратися по стіні.

А Бет же бачила кілька моїх нападів після невірного використання магії! І її емоціями мене пару раз зачіпало.

Втім, саму її біль ніколи не зупиняв. А ще вона дійсно встигала допомогти. І полум’я гасила, і навіть до цілителів пару раз мене таскала.

Зітхнувши, я полізла за нею. Бет та сама подруга, яка замість мене прийме вороже закляття. Але вона ж і буде першочерговою причиною, чому в нас почали тими закляттями жбурляти.

Навіть не певна, чи краще, у разі чого, отримати удар власною магією, чи відчувати всіх довкола.

Бочком-бочком ми просувалися праворуч до вікна кабінета. Намагаючись не видавати жодного звуку, тільки обличчя яскраво демонстрували всі наші думки. Найбільше я зараз боялась, що декан визирне у вікно подихати вечірнім свіжим повітрям, а там наші дві червоні голови з викривленими від напруги у гримаси обличчями.

Нарешті ми підлізли максимально близько до підвіконня. Голоси легко відрізнялися, але жодні слова не виокремлювалися.

Обережно підтягнувшись на руках, ми висунули носи із-під карниза.

Кабінет був обставлений стелажами і шафами із документами, книжками та магія знає чим ще.

Стіл стояв перпендикулярно до вікна. Тож ми бачили профіль магістра Фаеріна, який сидів на своєму робочому місці. До неможливості роздратований, хоча й намагався тримати лице.

Навпроти нього у двох кріслах для відвідувачів розташувалося подружжя. Очевидно з багатого аристократичного роду.

Худорлява жіночка – копія Бет. Рудоволоса, такий самий ніс, і навіть деякі жести схожі прослизали.

Чоловік повненький, із залисинами, але тримався рівно, немов наслідний принц щонайменше.

Бет зморщила носа і заховалась назад. Під ногами цеглини створювали виступаючий орнамент, тож ми зручно вмостили ступні і не трималися на самих руках.

Бет, примружившись, шепотіла закляття, допомагаючи собі трохи пальцями однієї руки.

Я своє створити так і не наважилася, чекала, коли вона закінчить. До її закляття мені «підʼєднатися» простіше і безпечніше.

Як і завжди, я майже не бачила чарліній, які вона використовує, бо Бет чистий маг. Але за кілька митей проявилося закляття, таке ж руде, як і вона сама.

Тонка трубочка, що тягнулася від її вуха до віконного скла. Виплетена з тугих, рівнесеньких вузликів, серед яких мені примарилось не надто пристойне слівце. Хоча, може, просто гра тіней.

Швидесенько приєднавши до трубочки лей-лінію, я простягнула її до власного вуха. І одразу ж почула розмову.

– ... тож за правилами академії у мене немає підстав для її відрахування, – холодно відчеканив декан.

Що? Батьки вимагають, аби Бет відрахували?! Я зиркнула на подругу, вона хіба що пару з ніздрів не пускала, така розлючена була.

– Впевнений, у неї є прогалини в поведінці, – в тон декану відчеканив батько Бет.

– Бездоганна поведінка і зразкова студентка, – і оком не змигнув!

Та у Бет найбільша особова папка за кількістю доган за порушення правил. Але батько цього знати не міг, а магістр не збирався йому казати.

– Магістре Варнаре, впевнена, такому молодому спеціалісту, як ви, знайдеться гідне місце навіть біля самого короля, – м’яко промовила мама Бет.

Сама Бет стиснула щелепи.

– Красно дякую за високу оцінку, – відгукнувся декан.

– Ми з лордом Блорн-Ві, – фамілію дамочка особливо виділила голосом, – мали б за честь поручитися і зарекомендувати вас придворному магові, – так само м’яко усміхнулася леді Блорн-Ві.

– Хто? – самісінькими губами шоковано перепитала я у Бет, з подиву ледь не відпустивши пальці від цеглин.

Бет розповідала, що втекла з весілля, яке бажали влаштувати їй вельми заможні батьки. Чистий розрахунок, з’єднання капіталів і наречений, якого вона на дух не переносила.

Але слова не сказала, що вона – Блорн-Ві! І ніяких аристократичних замашок за нею не водилося.

Та це ж одна з найбагатших родин нашого королівства!

В академії-то подруга використовувала фамілію Тасфурі.