4

Від емоційного сплеску він вклав у закляття забагато тіньової сили, і тепер вогонь палахкотів чорними язичками.

А я-то руки вже простягнула для перехоплення, і навіть лей-лініями потяглась до вогняної кулі! Але надто слабкими для його тіньової магії.

Злякавшись, що зараз мене обпече, різко відсахнулась і спробувала обірвати вже створенні лей-лінії.

Але як це завжди буває у непідходящі моменти, моя магія мене не послухалась. Навпаки, продовжила тягнутися до закляття, і воно, сіпнувшись, полетіло прямісінько в мене! Власна сила вирвалася з-під контролю, опалюючи мене магічним відкатом.

Знову! Як завжди! Ледь якійсь напружений момент, ледь щось йде не так – і я отримую власною магією!

Різкий удар оголив мої магічні сенсори, посиливши сприйняття. В глибині душі ніби щось розірвалося на шматки, обдаючи мене болем. Нестерпним настільки, що перехопило подих.

Світ навколо наче зупинився, або ж дуже сильно пригальмував.

Емоції. Чужі емоції віддзеркалилися і почали вирувати в мені. Біль, самотність, жах чогось незрозумілого, але неминучого. Відчуття пустоти затоплювало здоровий глузд. Хотілося вити і кричати. Потрібно було щось встигнути, знайти...

Куля все ще летіла на мене, так неймовірно повільно. Намагаючись встояти, я почала важко і глибоко дихати. Сльози затопили очі, та все ж погляд вихопив обличчя Ярума.

Це ж його емоції! Трясця... Я розгублено застигла, вирівнюючи дихання і приходячи до тями. Що такого жахливого він міг пережити чи переживав зараз? Чи пов’язано це з вирвами на його аурі?

Час повернувся до звичайного бігу. Вогняна куля остаточно збила мене з ніг.

Декан зреагував миттєво, розвіяв їхнє з Бет закляття і метнувся до нас.

Але навряд чи він встигав: закляття було занадто близько, а магія тіньовиків, яка його наповнювала, сильніша і швидша.

Заплющивши очі, я вже готувалася знову відвідати цілительське крило. Голову паморочило від чужих емоцій, які нахлинули скаженим потоком. Я вже не розуміла, де чиї. Тіло здавлювало силою, яку я ніяк не могла вгамувати.

Ось саме через такі моменти я надавала перевагу своїм казанам. Там жодних емоцій, тим паче настільки потужних і темних.

Втім, як не дивно, мене нічого не обпалило. Навпаки, якесь поле притримало, не дозволило ляснутися на покриття полігону. Обережно на нього опустило.

Я розплющила спочатку одне око, потім інше, і побачила лише чорні очі Ярума перед собою. Які обпалювали не гірше за його вогонь. Мені здалося, чи в них навіть промайнула тривога?

– Що ти знаєш про Джаґора? – спитав він, і не подумавши поцікавитися, як я.

– Прийдеш на лікування – скажу, – нахабно заявила я. Не звикла видавати оточуючим свої відносини з магією. Нехай думає, що я всього лише не впоралася із закляттям.

Чиїсь зуби скрипнули.

– Аймаро? – погукав декан.

Він стояв на відстані. Певно, побачивши, що Ярум встигав розвіяти закляття, вирішив не втручатися. Але все ще хотів переконатися, чи я в порядку.

– Все гаразд! – крикнула, підводячись.

Однокурсники дивилися на нас. І звичайно, найчіткішим відчувався один злий погляд. Від Ютена. Здавалося, він ладен волати: «Я ж тобі казав: новенький – небезпечний!».

– Тоді не ляси точіть, а до роботи. Переходимо до бойових форм! – оголосив магістр Фаерін.

І одразу ухилився від кинджалу, кинутого Бет.

Я ж повернулась до Ярума. Він виглядав відстороненим і зосередженим навіть більше, аніж зазвичай.

На обличчі не промайнуло жодного сліду тих емоцій, які я ненавмисно підслухала. Аля все всередині досі стискалося при згадках про них!

Видихнувши, я віддзеркалила його бойову стійку.

– Все ще не хочеш повернутися до подруги? – здійняв він брову з ледь вловимим подивом.

– Втомився? – хмикнула я.

– Починай, – кивнув Ярум, наче показуючи, що він все одно сильніше.

– Магістре Варнаре! – магічне сповіщення прокотилося полем. Всі одразу зупинились. – Адепта Ярума Шайрана терміново викликають. Його батько приїхав!

Ярум нахмурився ще сильніше, якщо це взагалі можливо. Навіть не дочекавшись дозволу, рушив до виходу з полігона.

Я ж подивилася на декана.

Дивно, він був не стурбований, як це зазвичай бувало, коли до когось з учнів приїжджали батьки серед навчального процесу. А роздратований.

Втім, магістр Фаерін швидко опанував себе. Лише підніс руку до носа звичним жестом, наче бажав поправити окуляри. Згадав, що їх там немає, і рикнув:

– Чого роти роззявили? Хутко до роботи. Аймаро, становись із Бет.

Решта пари пройшла, як і завжди. Під кінець навіть думати сил не було. Аби лише якомога швидше з того тренувального поля втекти.

Настоянка проти втоми таки знадобилася. Усій групі.

– Що у нас далі за розкладом? – спитала Бет, коли ми нарешті виходили з нашої кімнати і я зачиняла її.

– Історія магії, – озвалась я, перевіривши магічні сплетіння захисного закляття.

– О! Хоч відісплюся, – подруга солодко потягнулась у передчутті, рушаючи до лекційних кабінетів. – Ти, головне, не тицяй пані Шавелін своїми лей-лініями, – хіхікнула.

Нагадувала, як на початку року, коли нова вчителька тільки з’явилася, я намагалася прощупати її своєю цілительскою силою. Думала, може, знайду якийсь закупорений канал, чи що.

Але нічого, звісно ж, не знайшла: пані Шавелін народилася без магії і моїх спроб навіть не помітила. На відміну від Бет, яка кілька днів хихотіла з моїх дослідницьких зазіхань, і досі їх мені споминає.

– Там і тицяти нема куди, – озвалася я. – Навіть ніяково, шкода людину, як взагалі можна жити без магії?

Студенти надто часто користувалися її становищем. Тому я намагалася хоча б не спати на її лекціях.

Бет знизала плечима. На відміну від мене, ані сумки з підручниками, ані хоча б зошиту вона не взяла.

– Ти, головне, не хропи, принаймні, як деякі, – не залишилася в боргу я.