Від емоційного сплеску він вклав у закляття забагато тіньової сили, і тепер вогонь палахкотів чорними язичками.
А я-то руки вже простягнула для перехоплення, і навіть лей-лініями потяглась до вогняної кулі! Але надто слабкими для його тіньової магії.
Злякавшись, що зараз мене обпече, різко відсахнулась і спробувала обірвати вже створенні лей-лінії.
Але як це завжди буває у непідходящі моменти, моя магія мене не послухалась. Навпаки, продовжила тягнутися до закляття, і воно, сіпнувшись, полетіло прямісінько в мене! Власна сила вирвалася з-під контролю, опалюючи мене магічним відкатом.
Знову! Як завжди! Ледь якійсь напружений момент, ледь щось йде не так – і я отримую власною магією!
Різкий удар оголив мої магічні сенсори, посиливши сприйняття. В глибині душі ніби щось розірвалося на шматки, обдаючи мене болем. Нестерпним настільки, що перехопило подих.
Світ навколо наче зупинився, або ж дуже сильно пригальмував.
Емоції. Чужі емоції віддзеркалилися і почали вирувати в мені. Біль, самотність, жах чогось незрозумілого, але неминучого. Відчуття пустоти затоплювало здоровий глузд. Хотілося вити і кричати. Потрібно було щось встигнути, знайти...
Куля все ще летіла на мене, так неймовірно повільно. Намагаючись встояти, я почала важко і глибоко дихати. Сльози затопили очі, та все ж погляд вихопив обличчя Ярума.
Це ж його емоції! Трясця... Я розгублено застигла, вирівнюючи дихання і приходячи до тями. Що такого жахливого він міг пережити чи переживав зараз? Чи пов’язано це з вирвами на його аурі?
Час повернувся до звичайного бігу. Вогняна куля остаточно збила мене з ніг.
Декан зреагував миттєво, розвіяв їхнє з Бет закляття і метнувся до нас.
Але навряд чи він встигав: закляття було занадто близько, а магія тіньовиків, яка його наповнювала, сильніша і швидша.
Заплющивши очі, я вже готувалася знову відвідати цілительське крило. Голову паморочило від чужих емоцій, які нахлинули скаженим потоком. Я вже не розуміла, де чиї. Тіло здавлювало силою, яку я ніяк не могла вгамувати.
Ось саме через такі моменти я надавала перевагу своїм казанам. Там жодних емоцій, тим паче настільки потужних і темних.
Втім, як не дивно, мене нічого не обпалило. Навпаки, якесь поле притримало, не дозволило ляснутися на покриття полігону. Обережно на нього опустило.
Я розплющила спочатку одне око, потім інше, і побачила лише чорні очі Ярума перед собою. Які обпалювали не гірше за його вогонь. Мені здалося, чи в них навіть промайнула тривога?
– Що ти знаєш про Джаґора? – спитав він, і не подумавши поцікавитися, як я.
– Прийдеш на лікування – скажу, – нахабно заявила я. Не звикла видавати оточуючим свої відносини з магією. Нехай думає, що я всього лише не впоралася із закляттям.
Чиїсь зуби скрипнули.
– Аймаро? – погукав декан.
Він стояв на відстані. Певно, побачивши, що Ярум встигав розвіяти закляття, вирішив не втручатися. Але все ще хотів переконатися, чи я в порядку.
– Все гаразд! – крикнула, підводячись.
Однокурсники дивилися на нас. І звичайно, найчіткішим відчувався один злий погляд. Від Ютена. Здавалося, він ладен волати: «Я ж тобі казав: новенький – небезпечний!».
– Тоді не ляси точіть, а до роботи. Переходимо до бойових форм! – оголосив магістр Фаерін.
І одразу ухилився від кинджалу, кинутого Бет.
Я ж повернулась до Ярума. Він виглядав відстороненим і зосередженим навіть більше, аніж зазвичай.
На обличчі не промайнуло жодного сліду тих емоцій, які я ненавмисно підслухала. Аля все всередині досі стискалося при згадках про них!
Видихнувши, я віддзеркалила його бойову стійку.
– Все ще не хочеш повернутися до подруги? – здійняв він брову з ледь вловимим подивом.
– Втомився? – хмикнула я.
– Починай, – кивнув Ярум, наче показуючи, що він все одно сильніше.
– Магістре Варнаре! – магічне сповіщення прокотилося полем. Всі одразу зупинились. – Адепта Ярума Шайрана терміново викликають. Його батько приїхав!
Друзі, як думаєте, для чого приїхав батько? Поділіться враженнями від історії, героїв) Будь ласка, не забувайте ставити лайк (кнопочка «подобається» справа від тексту або на сторінці анотації). З нетерпінням чекаємо зворотнього зв'язку від вас!