3

Як би не так! Ярум виявився першим, кого я побачила на полігоні, куди ми з Бет притяглися заздалегідь, через побудку деканом. Спати вже не вдалося б, то ж був час і зібратися, і перекусити.

Мій вчорашній пацієнт, і по сумісництву недотруп, стояв, розминався, граючи м’язами навіть крізь спеціальну щільну форму темно-синього кольору, яку нам видавали для практичних.

Кинув на мене побіжний погляд, але навіть не поздоровкався! Нахаба.

До речі...

– Бет, – вкрадливо промовила я. – Гадаю, я знаю, з ким стоятиму у парі.

Я кинула погляд на подругу, готуючись, що вона почне відмовляти. Типу, він же звір і від тебе мокрого місця не залишить, з твоєю перекрученою силою! Але натомість Бет звузила очі:

– То декан буде вільний?

– Що? – здивувалася я.

– Йди, йди, подруго, набирайся досвіду, – хмикнула вона, і прийнялася обводити хижим поглядом полігон, вишукуючи, звідки з’явиться магістр Фаерін.

Я ж знову подивилася на Ярума. Він з такою легкістю робив свій комплекс: стрибок і з нього у віджимання, відтиск, сперся на руки, відриваючи ноги від землі, подав їх вперед, плавний спуск на спину і підйом на ноги. Все спочатку.

Та я б в житті не сказала, що вчора цей клубок м’язів лежав напівтрупом на моєму ліжку. Може, привиділося? Разом з дивним птахом і собакою із крилами...

Звичайно, мої навички травниці неабиякі. Все ж моя бабця майстриня у своїй справі і мене чесно намагалася всім тонкощам навчити. Але навіть вона не здатна була б настільки добре його пролікувати за один вечір. Що вже казати про мене.

Не хлопець, а загадка.

Але як же я обожнюю загадки! Особливо з небезпечним присмаком...

– Яруме, – гукнула, підходячи ближче.

– А я думав, намагаєшся діру в мені пропалити, так витріщалась, – навіть не глянув у мій бік.

– Пишалася своєю роботою, – парувала я.

Парубок хмикнув, але не відповів. Хоч би подякував, чи що. Я встала навпроти і почала також розминатися.

Ярум здійняв брову у німому питанні, але нічого не сказав. Перейшов до іншого комплексу, вже з ударами.

Що з підмішаного мною йому в ліки могло дати такий позитивний ефект? Втім, майже впевнена, вся справа в аурі. Я встигла трошки її почистити, от і тіло саме швидше загоїлося.

На мить уявила, що буде, якщо вдасться очистити всю?

– Відчуття таке, ніби ти мене подумки препаруєш, – хмикнув Ярум.

– Чому ніби? – на автоматі відмахнулась я і раптово зрозуміла, наскільки галасливо стало довкола.

Студенти вже підтягувалися на практичне. Ніхто не хотів спізнитися до магістра Фаеріна. Всі були сонними і з кислими мінами.

На відміну від щасливої мене. Тому всі на мій піднесений стан зло косили. Особливою злістю виділявся один погляд.

Ютен. Ну звісно, хто ж іще.

Втім, не до нього. Як би вибити дозвіл Ярума на експерименти, тобто лікування? Чую, тут щось дуже незвичне! Та й взагалі, тіньовиків я ще не зцілювала – розхожі мікстури не рахуються.

– Шикуйсь! – пронеслося суворе над полем, хоча самого декана ще не було видно.

Повторювати двічі на другому курсі бойовиків не прийнято. Вже за лічені секунди всі стояли в шерензі. Я поруч із Бет. Ярум, як завжди, пішов у кінець.

Думав, утече від мене?

Ще чого. Мої пацієнти від мене не тікають.

«Бо не можуть, а цей живучий, гад», – хихикнув внутрішній голос.

– Я ж казала, так йому краще, – прошепотіла мені на вухо подруга.

– Живим? – звідки вона дізналась, про що я думала?

– Без окулярів!

– То він же їх не носить?

– Ми ж тільки зранку про це говорили! – подруга кинула на мене підозрілий погляд: – Ти взагалі про кого?

– А ти?

– Бачу, у когось забагато енергії, – хмикнув декан, зупиняючись в кількох метрах від нас.

Дійсно, на практичне він прийшов без окулярів. Здається, Бет жалкувала, що не зможе їх з нього збити.

– А-а, – протягнула я, вже передчуваючи знущання.

– Ага, – в тон мені озвалась подруга.

– Радий, що ви не заперечуєте, адептко Блуненбет, з вас із подругою тридцять кіл. Іншим двадцять. Часу всім однаково. Вперед! – декан пустив магічний сигнал, і ми рушили.

– Трясця, – лише й змогла застогнати я. У мене взагалі-то плани на другу частину практичного!

– Легкотня, – фиркнула руда, коли ми пробігали повз декана. А після нахилилася до мого вуха і прошепотіла: – Але ж ти потім даси ту настойку від втоми? – мить подумала й додала: – І мазь від кріпатури.

– Спочатку б до тієї мазі дістатися, – погодилася я, вже передчуваючи, у якому стані буду після боївки з Ярумом. Якщо моя власна магія мене не доб’є раніше.

Бо іноді вона дійсно б’є мене ж, ніби блискавками, принаймні відчувається як сильний розряд. Інший раз сходить з розуму, і я починаю відчувати емоції всіх людей навколо себе як свої власні.

Саме через неслухняну магію мене і відправили сюди. На бойовий факультет. Бо тут найкраще вчать працювати з нею, різними її проявами та формами.

Батьки дуже хвилювалися, що навіть після здачі всіх іспитів на травницю і багатьох років під крилом бабусі, наші з магією відносини не надто покращилися. Скоріше дійшли до рівня, коли ми могли ладнати і не спалювати все навколо кожного дня, а хоча б раз на тиждень.

На фізичний стан ніколи не скаржилась. В гори лізти, і в сніг і зливу, за травами, то ще не кожен бойовик зуміє. Там треба бути прудкішим за будь-якого гірського козла. Якого, до речі, ще треба встигнути випередити. А то ж всю траву зжере!

Тож батьки віддали мене під крило декана Фаеріна Варнара, з надією, що все ж таки ми з магією зуміємо подружитися.

– Ти глянь, як він дивиться, – хмикнула поруч подруга.

– Хто? – вже навчена попереднім досвідом, я все ж зиркнула у бік декана.

Він як і завжди пильно слідкував, аби адепти не халтурили і не використовували магію для переміщення.

– Ютен! – гаразд, не такої відповіді я очікувала.