2

Ютен. Мій колишній, якому я мала необережність «дати шанс» на першому курсі. Щоправда, сам Ютен приставку «колишній» всіляко ігнорує. Питати, якого дідька він караулить серед ночі мої двері, навіть не збиралась.

– Ліки брав. Тобі що треба? – зітхнула втомлено, підходячи до своєї тумбочки за гребінцем.

У нас із Бет, яку теж до мене підселив декан – тільки питання ще, хто за ким мав наглядати, – одна з найзахищеніших кімнат у гуртожитку і трошки більша за стандартну.

Він же, декан Фаерін Варнар, поклопотався, аби мені виділили таке житло. Для розвитку талантів, так би мовити. Бо по суті, травництво єдине, що більш менш в мене виходило. Завдяки бабусі.

Справа від вхідних дверей мій робочий простір із казанком та зіллями, зліва – шафа. Вглиб кімнати вздовж стін йдуть два ліжка, одне напроти одного. Тумбочки із дзеркалами. Велике вікно, по обидва боки від якого стоять письмові столи.

І от десь біля дзеркала мав бути мій гребінець, але я його ніяк не могла знайти! Те й робила, що відволікалась думками на Ярума.

– ... без сорочки? – гримнув грізний голос Ютена. Схоже, частину його промови я успішно прослухала.

Перевела на нього здивований погляд: вже й забулася, що він тут.

Хм, а й справді, закривавлена сорочка Ярума залишилася на ліжку. Сподіваюся, він не очікує, що я її пратиму?!

Я ненав’язливо загородила її від Ютена, вставши перед ліжком. Той пройшов до кімнати, наче до себе додому.

– Без запрошення? – натякнула на його несанкціонований прохід.

– Ви разом?

– Ти мене взагалі не чуєш?

– Не хочу, щоб ти мене обманювала.

– Я ж сказала, він прийшов за ліками.

– Ліки? Йому? – склав руки на грудях Ютен, показуючи, що нікуди не піде. – Ти взагалі бачила новенького на тренуваннях? Навіть мошки його очі десятою дорогою облітають.

Ну так, репутація у Ярума ще та. І на тренуваннях він справжній звір. Ніхто не хоче стояти з ним в парі, бояться, що не переживуть. Хіба декан інколи асистує.

Вся справа в тому, що маги використовують внутрішню силу, і чарлінії їх заклять мають геть інший вигляд, аніж лей-лінії відьом. Адже відьми черпають сили в оточуючому середовищі. Природі.

Тіньовики, то окремі страшні чаклуни, сила яких ллється із самого потойбіччя.

На повсякденному, побутовому рівні, різниці між трьома видами магічних здібностей нема. «Веселощі» починаються, коли доходить справа до захисних та бойових чар.

Тіньовики найсильніші, перекрити їм доступ до сил майже неможливо, як і збити їхні закляття. Точніше, для цього треба мати неабиякий резерв.

Тому мене все більше дивувало, хто міг так сильно нашкодити Ярумові. Він же сильний, здібний, не дивлячись на вік. Не даремно його одразу на другий курс зарахували!

І вже точно значно сильніший за мене. Бо мені ледь-ледь вдається опанувати свій відьомський дар. Весь час закляття виходять не такими, лей-лінії плутаються. А довкола мене завжди царить хаос і безладдя.

– Заздрість – погана емоція, – а що ще мені відповісти цьому настирі? Прилипнув, як банний лист до дупи.

– Немає ніякої заздрості! Я за тебе хвилююсь, – Ютен зробив крок до мене, але я застережуючи виставила вперед руку. – Не зв’язуйся з ним.

Скільки ж самоконтролю мені вартувало не завити вголос! Я думала, наше розставання на літо піде цьому телепню на користь. Та він яким був, таким і залишився! Місяць навчання після канікул не дає мені проходу!

Ютен же, не дочекавшись від мене зворотної реакції, продовжив:

– Я не хочу, аби ти постраждала. Він точно замішаний у якихось небезпечних справах.

Бет, яка й притягнула цього самого Ярума, теж. Але, звичайно, вголос я цього не сказала. Натомість відрубала коротким:

– Основа моєї роботи – конфіденційність. Якщо тобі нічого з ліків терміново не треба – геть. Я втомилася, а завтра першою парою боївка.

– О! А що це за черга? – повернулася радісна Бет. Куди тільки її руді патли занесло цього разу?

Подрузі вистачило одного погляду на мене, аби зрозуміти ситуацію:

– У нас вже зачинено, приходьте завтра, – і ставши перед Ютеном, почала нахабно витісняти його до дверей.

Руку, до речі, вона все ще дивно тримала. Компрес треба якийсь підготувати, а то ж завтра декан їй спуску на боївці не дасть.

– Я не до тебе прийшов, – хмуро озвався Ютен. Йому Бет ніколи не подобалася.

– Тоді тим паче геть! Мені завтра на першу пару! – не послаблювала натиск подруга.

– Але Аймара... – глянув на мене Ютен.

– Їй теж на першу! – рикнула Бет. – І тобі, між іншим. А ну спати!

Важко зітхнувши, я пішла до свого столику з казаном, де продовжувало бурлити зілля.

– Добраніч, – озвалася до Ютена.

Потягнулася до шафи з мікстурками, підбираючи, яку краще зараз дати подрузі.

Щось нашвидкуруч намішала їй, якщо буде побічка, сама винна. А я надто втомлена. Навіть їх з Ютеном гиркання вже не слухала. Просто вручила подрузі склянку з напоєм та мазь, і заховалася у невеличкій душовій позаду моїх робочих столів.

Коли за кілька хвилин вийшла, Бет вже закрила кімнату на замок і мастила собі руку. В’яло махнувши їй, я одразу ж завалилася в ліжко, скинувши закривавлену сорочку під нього.

Лишень голова торкнулася подушки, як я одразу провалилася в сон. І, здається, той самий, який не додивилася, поки чистила ауру Ярума!

Звідкись з темряви на мене заглядала мила собача мордаха. Ніби намагалася щось сказати – але я чула тільки дивне:

– Мі... мі... мі...

Здавалося, щойно заплющила очі, як у двері хтось закалатав, видираючи з дивного сновидіння.

– Йду! – майже на автоматі, не підіймаючи повік, я почапала до дверей.

Бет, щось пробурмотівши, перевернулася на інший бік. Щаслива! А до мене пацієнти могли завалитися в будь-який час.

До речі, вже світало. Я навіть очі трохи продрала. За вікнами сяяли перші ранкові проміні.

Відчинивши, я так і застигла на порозі, величезними очима роздивляючись нашого декана власною персоною.