В гостях у Скрага

Столиця Бромвельду знана не лише забігайлівками, притонами, підпільними казино та іншими місцями, де збирається весь цвіт тутешнього суспільства. Є тут куди більш прозаїчні місця, наприклад… бібліотека.

Правда, вона не сказати щоб надто популярна серед місцевих жителів. А ті нечисленні з них, в кому ще жива любов до читання, і не підозрюють, що діється просто в них під ногами.

Хто б міг подумати, що просто у підвалі під старою бібліотекою знаходиться майстерня одного дуергара, який займається забороненою алхімією, нелегальними артефактами, дронами, шпигунськими пристроями… Та чим він тільки не займався.

Серед стелажів, завалених усяким барахлом, сидів за столом Скраг. Стіл був завалений артефакторськими інструментами, збоку висіли на підставках паяльник та планшет, а по центру стояла приблуда, що нагадувала суміш магічної кришталевої кулі, гіроскопа та розтрубу від грамофона. Все це було з’єднане мідними дротами, в які через рівні проміжки були вплавлені маленькі різнокольорові кристали.

Благопристойний джентльмен у фраку та циліндрі, з акуратно підстриженими вусиками, що сидів навпроти, виглядав серед цього впорядкованого хаосу максимально неприродньо. Він з сумішшю цікавості та недовіри дивився на невідому штукенцію, замислено крутячи в руках тростину з набалдашником у вигляді золотої лев’ячої голови.

– То оце і є той пристрій, про який ви казали? – голос відвідувача був м’яким та спокійним.
– Саме він, шановний графе, – буркотливо (як і завжди) відповів дуергар. – Записує голос і одночасно – коливання аури. Під’єднуєте сюди комунікатор, – він тицьнув вузлуватим пальцем туди, де до мідних дротів був під’єднаний блок із роз’ємами, – перед цим встановлюєте додаток – він буде окремо на інфокристалі. Редагуєте запис… І маєте вирвані з контексту фрази з потрібною інтонацією. Саме те, що треба для ваших брудних політичних ігор.
– Справи державної ваги не терплять чистоти та охайності, – невимушено відповів пан у циліндрі.

Ніхто з них не помітив, як двері у дальньому кутку прочинились – тихо, без жодного скрипу – і невиразна тінь нечутно прошмигнула всередину.

– Але пам’ятайте, – попередив Скраг, – ніхто не має знати, звідки у вас ця штука.
– Не хвилюйтесь, майстре, – запевнив його візитер. – Я – могила.
– Над Хрещатиком безхмарне небо! – гаркнув Дзен, раптово виникаючи в нього за спиною. Тип у циліндрі підскочив, хапаючи свою тростину навперейми – та тут виявилось, що шнурки на його туфлях зв’язані між собою, і бідолаха гепнувся долілиць. Циліндр, весело стрибаючи, покотився під стіл.
– … а львівське метро, як завжди, працює цілодобово, – продовжив горянин, з цікавістю спостерігаючи за потугами франта звестись на ноги. Зрештою, йому це вдалось – грубо розірвавши зчеплені шнурки.
– Ти! – люто просичав він, потягнувши набалдашник тростини, що виявилась шпагою прихованого носіння. Лезо тьмяно блиснуло у світлі ламп. – Я викличу тебе на герць, нахабо!
– Вибач, друзяко, – похитав головою Дзен, – та не маю настрою. Якщо ти бажаєш, щоб тобі надавали по сраці, то я підкажу, куди звернутись. Бордель мами Рози знаходиться…
– Я знаю, де знаходиться це кубло гріха! – перебив його тип у фраку.
– От і чудово! – посміхнувся найманець. – Сподіваюсь, де вихід, ти так само добре знаєш. А тепер давай план “З” – себто, звален зе біттен. Нам з шановним майстром треба дещо обговорити…
– Та як ти смієш!
– Графе, – рівним голосом промовив Скраг, – я попрошу вас зайти пізніше. Назріли деякі… термінові питання.
– Ну, гаразд, – вусатий вклав лезо назад у піхви, дістав з-під столу згублений циліндр. – Я тобі це ще пригадаю! – тицьнувши наостанок пальцем у Дзена, вийшов.

– МакДугал… – уважно дивлячись на горянина, промовив Скраг. Це був голос смертельно хворого, якому щойно повідомили, що лікар помилився і жити лишилось не три місяці, а всього один. – Ти як сюди проліз, [цензура] тебе в усі щілини? Я після останнього разу систему безпеки налаштував на твою ауру… І додав артефакти, які битимуть током. Конкретно тебе, [цензура] ти така!
– Оці артефакти? – поцікавився Дзен, дістаючи з кишені кілька мідних циліндриків з вплавленими кристалами та кидаючи їх на стіл.
– Ну ти й паскуда, – червоні очі дуергара небезпечно звузились. – Ти розумієш, що ти мені весь бізнес пересираєш оцими своїми вибриками? А якщо, не приведи темні боги, ти знов привів за собою хвоста…
– Хвіст, вушка і оце от все – то не по моїй частині. Я ж тобі не любитель косплею якийсь!
– Кажи вже, чого приперся, – пробурчав Скраг. – А потім вали звідси. В ідеалі – назавжди, та я ж розумію, що про це тільки мріяти… Ну то хоча б надовго.
– Якщо коротко… – горянин зітхнув. – В нас із Тріною буде дитина.
– Он як! – сірий з непідробною цікавістю подивився на нього. – Ну, що я тобі можу сказати… За законами князівства, можеш не платити аліментів, якщо доведеш, що дитя не твоє. Але як не можеш – то краще валити, наприклад, в Штернгаут – там тутешній сімейний кодекс не має сили. А, я ж забув, що в їхнього закону якісь проблеми з тобою…
– Зараз втащу, дурбецало, – спокійним голосом пообіцяв Дзен.
– Бвахахаха! – хрипло розреготався дуергар. – Це ж треба, непробивного МакДугала, виявляється, можна вивести з себе… Ну гаразд. Тоді що тобі від мене-то треба? Всякі там пелюшки-колиски-підгузки – за цим тобі явно не сюди.
– Треба посилити захист будинку, – відповів найманець. – Мережа охоронних та слідкуючих артефактів, з можливістю віддаленого спостереження… Ну, ти знаєш, про що я. І треба буде розширити будинок – зробити ще одну кімнату, там буде дитяча. Є контакти нормальних майстрів, таких, щоб патякали поменше? Бо ті гноми, що будували нашу з Тріною хатину, кудись запропали.
– Нікуди вони не запропали, – пробурчав Скраг. – Вони після того взялись за старе, а потім їх самих взяли за сраку князівські опричники. Тепер строк мотають. Витягнути можна, але буде дуже дорого та марудно… – він примружив одне око. – Не думав перебратись кудись у безпечніше місце?
– Куди? – здивувався Дзен. – Хіба до високородних на Південний континент… Але в мене немає їхніх портальних маячків, це по-перше. А навіть якби були – то це треба до узбережжя якось дістатись… А туди, якщо не пертись пішки чи машиною крізь Нічийні Землі, треба летіти цепеліном, і теж досить довго… А Тріні скоро вже буде не варто подорожувати повітрям. Вертатись до Конфедерації – теж не варік, батечко Торвальд буде ну просто дуже радий як мені, так і моєму нащадку. Та й Тріна не хоче повертатись туди – вона все ще зла на нього. Та і взагалі… Тут зараз достатньо безпечно.
– Добре, – кивнув Скраг. – Я знайду, хто допоможе тобі з будівництвом. І артефакти дістану… Навіть знижку цього разу зроблю.
– Овва! – здивувався горянин. – Щось у диких землях здохло, що старий Скраг не дере з мене три шкури.
– Який би ти не був [цензура], – пробурчав майстер, – та все ж ми друзі, і я пам’ятаю, що ти для мене зробив. Та й діти – то святе… Може, виросте краща версія тебе!