Новий дім

У будинку пахло травами, зовсім трохи – свіжоструганими дошками та фарбою (як зазвичай буває у новому або недавно відремонтованому помешканні). І ще чимось, пряним та солодким, ледь вловимим.

Одинокий промінь вечірнього сонця зазирнув до вікна, сяючою ниткою простягнувся крізь кімнату і підсвітив смарагдовим сяйвом зілля, що настоювалось у закріпленій в механічному тримачі колбі.

Схилившись над столом, Тріна обережно постукала нігтем по скляній посудині, спостерігаючи за коливанням рідини всередині. Вийнявши різьблений дерев’яний корок, тоненьким помазком спробувала консистенцію. Потягнувшись вперед, обережно понюхала вміст. І, повернувши корок на місце, з виразом щирого задоволення на обличчі випросталась.

Це завжди приносило їй радість – коли результат виходить таким, як треба. Коли зі складників, вправно змішаних власними руками, та вогню, що змушує вирувати й кипіти вміст алхімічного казана, народжується щось нове.

Тепер це нарешті стало невід’ємною частиною її життя… І не тільки це.

Минуло рік, відколи вона покинула Конфедерацію. Лишила рідний дім, промінявши безпеку та затишок кланової цитаделі на дещо невагоме, але в рази більш цінне.

Те, про що раніше доводилось читати лиш у книжках – а тепер з’явилось у її житті, втілившись у вигляді світловолосого сіроокого хлопчини, гострого на язик, часом – відверто дурнуватого і взагалі мов не від світу цього… Та все ж по-своєму милого.

Тоді, пробувши деякий час у схованці в горах, вони рушили далі – на схід, крізь нейтральні території. Тріна відверто побоювалась, що розлючений батечко Торвальд пошле услід погоню, та Дзен заспокоїв її, пояснивши, що дворфам найближчий час буде не до того. І одразу ж зазначив, що шкідливого ніц не робив.

Пройти дикими землями вдалося напрочуд спокійно. Дзен безпомилково обходив скупчення аномалій, шляхи, якими мігрували зграї нечисті та інші небезпечні місця. І хоч завжди тримав зброю напоготові – та стріляти так жодного разу й не довелось. А в його дивному рюкзаку, в який вміщалось явно більше речей, ніж мало б, було усе необхідне для комфортного відпочинку на привалі.

І от вони тут. Село на заході Бромвельду… Можна було б, звичайно, оселитись далі – десь у місті, поближче до цивілізації. Але Тріні більше подобалось тут – подалі від метушні. Навіть вдома, живучи у клановій столиці, вона більше часу проводила у відокремленій від міського гармидеру резиденції, вибираючись назовні лише у справах.

А якщо й треба буде до міста – то не проблема туди з’їздити. Багі стояв під навісом на задньому дворі, завжди заправлений, і дівчина вже цілком пристойно вміла ним керувати. Як мінімум, виїхати з двору, заїхати в нього і триматись дороги для неї не складало проблем.

Та й знайти застосування своїм талантам тут, у глибинці, їй було легше. Ліс, де можна зібрати все необхідне – поруч, тварюки з нейтральних земель туди не забрідають, звичайних хижаків майже немає… А коли раптом який і трапиться – то на того є артефакт-відлякувач і пістолет, з яким Тріна вже теж вправлялась набагато краще, ніж колись.

Самі нейтральні землі, з їхнім рослинним розмаїттям та мутованою флорою – теж не так далеко… Але туди вона сама не потикалась – лише у супроводі Дзена.

І результати її праці тут завжди мали попит.

У двері постукали.

Сторожові артефакти мовчали – отже, це хтось з місцевих. Накинувши на плечі жилетку, травниця вийшла до передпокою і прочинила вхідні двері.

Ганс, місцевий коваль, стояв на порозі, мнучи в руках кашкета. Чоловік був настільки широким в плечах, що загороджував собою світло.

– Добридень, пані Тріно…
– Привіт, – вона злегка всміхнулась. – Які справи?
– Тітка Брунгільда все ще мучиться безсонням, – густий бас коваля трохи не в’язався з його сумним тоном. – Я хотів спитати, чи немає у вас ще трохи сонного зілля?
– Зараз немає, – замислено відповіла Тріна. – Та я приготую, це не проблема. От тільки… – вона уважно вдивидась в обличчя співрозмовника, – це не та річ, якою варто зловживати.
– Та ми й не зловживаємо…
– Дивись мені, – примружилась дівчина. – Якщо перебрати з сонним зіллям – потім можна й не прокинутись. Як цей… як його… Майкл Джексон. Тільки не питай, хто це такий – сама не знаю.
– Пані Тріно! – погляд Ганса став трохи докірливим. – Вибачте, що не у свою справу лізу – але мені здається, ваш чоловік на вас погано впливає.
– Зі своїм чоловіком я вже сама якось розберусь, – холодно відповіла травниця. – Зайдеш по зілля завтра. Гарного вечора!

І, не чекаючи відповіді, зачинила двері.

– Ти ба який… “Погано впливає”, каже.

Відстебнувши клапан на нагрудній кишені жилетки, дістала звідти комунікатор. Пристрій був зовсім новим – рунічна інкрустація на корпусі ще не затерта, екран гладенький… Це був подарунок Дзена – який, натомість, наполіг, щоб старого гаджета вона позбулась. Позаяк найманець справедливо підозрював, що магомехи клану Гібіскус могли напхати туди закладок, а шукати й вичищати їх тоді не було часу та можливості.

Натисла кнопку, що запускала зчитування відбитку аури – і пристрій розблокувався, Контакт найманця досі був поза мережею.

– Де ж тебе носить…