4. Одна з моїх травм дитинства

- Цікаво як там зараз він...

- Впевнена скучає за тобою так само сильно, як і ти - мило відповідає його мати, так що моє серце немов зупиняється, повільно переходячи в її владу.

- Наріж ще трохи зубчиків часнику, Мартусь!

- А? Т-так, добре! - посміхаюся, дістаючи ще кілька голівок часнику.

Сама й не знаю як так вийшло, що ми почали готувати разом з нею в нього на кухні. А я не вміла... Я взагалі ненавиділа готувати, хоч і провчилася на кондитера в коледжі, але зараз на щастя геть на іншій професії в університеті. Саша знає, а от вона - ні. Тому й доводиться грати роль "любительки кухні".

Чесно кажучи, його цілком влаштовувала їжа з доставки. До того ж сам говорив, що йому нічого не вартує постійно замовляти її, тому я могла не переживати через це раніше. Думала в майбутньому коли ми будемо жити разом (якщо взагалі почнемо), то він і надалі продовжить замовляти її для нас обох.

Яка іронія, що моя мати вчить студентів готувати, та на мене їй для цього ніколи не вистачало часу. Я не жаліюся. Їй і так було важко зі мною. Батько ніколи нічим не допомагав їй у вихованні і взагалі з'їхав щойно я народилася. Єдине чим він допомагав - це грошима, і то не завжди, але більш менш нормально, а моментами і дуже багато, тож вдячна і за це.

- Ти трохи не так ріжеш - м'яко зауважує мені і я одразу гублюся в цілому рої думок із надокучливих бджіл.

Для чого ти погодилася їй допомогти?! Краще б вже сказала, що руки болять і тому не можеш готувати сьогодні! Ах, все, що я можу - це базові вміння будь-якого хлопця: приготувати яєшню, тости, чай, омлет (І то не завжди виходить якщо не добре перемішаю).

Через депресію в мені зародилася велика лінь і я взагалі не хотіла робити нічого, що ще більше добивало мене. Вийшла я з такого стану без психолога чи психотерапевта, стійко переносячи усі психічні проблеми сама. Бо насправді нічого серйозно не сталося зі мною. Все добре.

Але зараз... Чому зараз мені моментами хочеться плакати так? Все ж добре... Все добре, але я й досі не можу повірити, що дійсно відчуваю на собі любов, підтримку та тепло когось із протилежної статі...

Насправді я досить пізно усвідомила, що через ситуацію зі своїм батьком - я з дитинства трохи цуралася їх усіх, думаючи, що жоден хлопець мене не зможе полюбити саме так... Мій батько єдине, що робив для мене як батько - це давав кишенькові гроші і все. Міг ще часто підвозити до школи і так далі та це я зараз не враховую, бо самі розумієте, що це тут не головне для дитини.

Мабуть, тому... Мені так неприємно коли Саша розплачується за мене як батько. Бо це дає мені почуття того немов він теж починає думати, що все, що мені від нього потрібно - це лише гроші.

Ні... Це не так! А батько сам загнав себе у таке становище, що я з дитинства звикла до нього ходити лише коли мені потрібні гроші, а до мами я могла ходити і за ними, і за підтримкою та любов'ю! Він просто не намагався... ВІН НІКОЛИ НЕ НАМАГАВСЯ ДАТИ МЕНІ ЩОСЬ, ОКРІМ ГРОШЕЙ!

Так! Все вірно! Але... Але чому я все одно почуваю себе так погано коли мій хлопець робить для мене хоча б щось матеріально (грошима)? Ох... Його ж мама не думає про мене так?

- Я... Я нарізаю тепер наче краще.

- О, от бачиш! Молодець! Вдається коли схочеш! - посміхається.

- Тьотя Віра... Чому ви так легко прийняли мене?

- А як я могла не прийняти? Що за питання, Мартусь? Так кажеш ніби були причини не прийняти тебе, а-ха-х!

- Ехех, ну... А ви ніколи не задумувалися над тим, що я з ним лише через гроші?

- Що? - ніж в її руці зупинився, немов зависнув як пікселі на екрані старого ноута. Короткий мовчазний погляд різко перетворився на усміхнений - А-ха-х, скажеш як щось! Кого-кого, а тебе в такому я б точно не підозрювала.

- І чому ж?

- А?

- Чому? Я... Я не виглядаю як така людина?

Зараз я немов би сама себе хотіла переконати в тому, що не така...

- Ні, ну що ти... Мартусь - вона відклала все біля дерев'яної дощечки та, витерши руки до рушника на кухні, м'яко торкнулася мого плеча.

Його мама була такою молодою та вродливою.У них хороша генетика в сім'ї на худобу і молоде та свіже обличчя! І Саша цим повністю вдався у неї, а не в батька. Подумати тільки, їй уже 48, а ніхто й 30 не може дати цій жінці! Вона дуже мініатюрна та худенька, така як дівчинка молоденька! На її фоні чоловік виглядає набагато старше!

- Звичайно, що ні! Сонечко, хоч я й не така близька з твоєю мамою, як інші її подруги, але те, що я знала і бачила в тобі раніше в дитинстві - мені цілком вистачило для того щоб зрозуміти, яка ти насправді. Знаєш... Саша розповідав мені, що на перших побаченнях ти завжди платила за себе сама. Я так була здивована... Навіть найдешевшого коктейля не дозволила йому оплатити за себе, а якщо ставалося так, що забувала гроші і той таки розплатився - на другий день ти одразу ж знаходила його щоб віддати все. До копійки... Він говорив, що ти ненавидиш математику і будь-які розрахунки, але коли діло доходило до твого "боргу" - ти могла по тисячу разів все вираховувати на калькуляторі сама і навіть ще потім при ньому, щоб точно довести, що віддала усе-привсе...

І говорила вона те все чомусь так сумно. Погляд її блакитних очей теж посмутнішав. Чому? Вона ж навпаки щойго довела, що я не така, то чому сумна? Хвилююся...

- Що з вами? Я зробила щось не так?!

- Він говорив, що навіть після початку стосунків, тобі було важко змиритися з тим, що тепер ти не маєш платитт за себе сама. Звідки це в тобі? Ти не схожа на ту хто принципово не дає чоловікам допомагати собі, бо типу "бізнесвумен" чи феміністка надто сильна. Ти просто немов боїшся чогось.

- Боюся? Ні-і-і! Я нічого не боюся! Я просто... Не хотіла бути винною йому... І...

- І?

Мої пальці чомусь тремтіли. Я сховала їх в кишені.

- І я не хотіла щоб він на мить... Навіть на коротку мить подумав, що мені подобається, що він роплачується за мене.