3. Це початок кінця...

- Ало? Мартуся, ти зараз де?

Ох... Отак зходу "Мартуся"?! Я ще досі ніяк не звикну до того, що його мати чомусь така добра завжди зі мною. Зазвичай всі в народі навпаки співчувають кожному і кожній коли потрібно хоча б якось пересікатися зі своєю свекрухою, а мені тут хоч рай на землі виходить чи восьме чудо світу було подароване!

- Ало? Ам... Ви... Я зараз...

Трясця, а що говорити?! Чому вона позвонила так раптом зрання? Насправді ні моя мама, ні його не знає про те, що я сьогодні ночувала в нього... Нууу, ми ж не робили нічого такого так, що можна зізнатися? Ах, просто я не вмію брехати правдоподібно!!!

- Я... Я зараз в себе вдома! - намагалася говорити доволі спокійним тоном, та щось не вийшло ніфіга...

А раптом вона прийде зараз сюди?!! ОЙ-Й-Й, ТОЧНО ПРИЙДЕ! Інтуїція мене ніколи не обманює! Та твою ж на ліво і на право!!!

Я різко дременула з його затишного ліжка та почала збиратися, попутно намагаючись говорити не захекано у трубку.

Він же живе без мами вже як півроку, то якого милого вона зараз має прийти в його квартиру?! Ох, хотіла б я щоб зараз моє передчуття вперше в житті підвело мене, та знала, що такого не буде!

- Хммм... - хитро видає жінка пісоя моєї брехні, а моє серце ледь не робить по тисяча обертів та сальто вже!

Навіть з ним на першому побаченні я так не переймалася як зараз!!! Уххх, хто небудь, вбийте мене!

- Щось не так? - питаю на її підозріле "хммм".

- Чому мені здається, що ти зараз з ним десь?

- ЩО?! Ні, я не з ним і не в нього зараз!

- Що?

- ОЙ!

Та бляха як же можна було так спалитися на рівному місці! Як мала дитина проговорилася про оте "Не в нього (дома) зараз"!

- Ахах, та чого ти так переживаєш? Розлабся Мартусь! Саша тебе, що страшив мною чи як? І збиратися перестань, бо я все одно вже тут.

- ЩО?! Я... АЛЕ Я...

І навіть те, що я збиралася чкурнути зрозуміла! Оххх, твою ж #$%!

- Я... Ви мабуть щось наплутали! Я не в нього зараз, а в себе вдома! Чесно!

- А поспішала чого?

- Я... На навчання!

- Я знаю, що у тебе зимові канікули в універі вчора почалися.

- Що за... ЗВІДКИ?!

- Твоя мама сказала)))

ОХХХ, ЗА ЩО МЕНІ ЦЕ! МЕНІ КІНЕЦЬ! І, ні, діло навіть не в його мамі... Я хвилююся, що якщо про цю ночівлю дізнається моя, то мені не жити! А його мама точно ж моїй розкаже все! Агх, як же погано, що вони подруги!

Моя мама більш сувора в цьому плані, ніж його... Я в цьому була впевнена одразу, ще навіть до того як він їй представив мене як свою дівчину.

Я вже хотіла в шафу ховатися та двері різко відкрилися... І слава Богу! Інакше б ще спозорилася перед нею своєю дитячою поведінкою! В кінці кінців мені вже виповнилося 20, а мамина мудрість та гіперопіка і досі нависає наді мною... Та сказати їй щось я боюся, бо вона сама мене виховувала як мати-одиначка... Не хочеться псувати з нею стосунки. Просити не контролювати мене - це рівносильно сказати "відчепися від мене" (в її розумінні).

- Ооо... Тьотя Віра... Кхем... До-добрий день!

А я ще й забула одягти штани і з'явилася перед нею у тих супермегакоротких шортах, в яких була перед ним! Ооо, ну все! Вона моїй мамі такого може понарозказувати, шо мене з дому не випустять більше і як Рапунцель замкнуть у башні...
...

Я довго їхав через пробки.

- Ох, трясця, та за що! Ще й пальне закінчилося в машині!

Швидко заїхав у найближчу заправку. Моя чорна лялечка така вибаглива! Дуже особливе пальне їй підійде і для мийки такі якісь чудернадські засоби потрібні, якими інші машини не обов'язково мити! Вже шкодую, що повівся на рекламу цього нового бренду!

- Ах, треба було брати Теслу! - важко зітхаю, відкриваючи капот.

- А-ха-х, що таке хлопче? І ти обрав не свою крихітку? - жартома питає один з працівників заправки.

- Так! На жаль... Стільки мінусів... І пальне закінчується на-а-адто швидко!

Він косо глянув на емблему мого авто.

- Ооо, це ти залетів на типовий маркетинговий хід я бачу!

- Тобто?

Він довго щось пояснював мені та загалом разом ми дійшли того ж висновку, що й я один - треба брати Теслу.

- Ну, з тою, з якою їхати все життя - я схибив, та з тою, з якою під вінець принаймні - ні - чомусь веселіше додаю, бо захотілося навіяти оптимізму на дану ситуацію і даний день, який уже був зіпсований тим дзвінком з роботи.

З нею я дійсно не помилився. Марта вже давно почала міняти мене. Лиш завдяки ній в мені з'явився цей непробивний оптимізм, а до неї я був ще тим песимістом.

Але... Але виявилося, що моя дівчинка прикидалася вічно веселою... Це трохи розбило мене. Я почувався винним через те, що не помітив раніше! Як я міг...

- Ооо, ну то вітаю! Весілля скоро?

- Хах, та ні, до нього ще далеко. Ми ж навіть не живемо разом... Поки що.

- Охохох, ну що ж я можу сказати... Бажаю успіхів вам в майбутньому!

- Дякую! Вже є повний бак?

- Так, можеш їхати, але знаєш... Машина виглядає надто дорого як для такого молодого хлопця.

- Ну... І?

- Просто цікаво... Та де гроші бере те наше нове покоління?!

- Ахах, в комп'ютері, все в комп'ютері - жартома вкидаю.

- А як так? Ти типу айтішнік?

- Ну щось таке, але краще сказати - програміст.

- Йо, програміст? Які ви всі там мудрі народилися! І що ж роблять програмісти?

- Ну... - я помічаю на своєму годиннику на запясті, що часу вже стає обмаль - Послухайте, я поспішаю на роботу, тому скажу коротко: програмісти працюють в різноманітних компаніях, як віддалено так і в офісі разом з іншими робітниками. В основному я там створюю та підтримую програмне забезпечення, вирішую технічні завдання та впроваджую нові технології в систему компанії.

- Ох, ну все, хлопче, йди вже! Ти був цікавим співбесідником рівно до цього моменту!

- Що? Ахахах! Дуже "смішно", пане.