3

Чоловік сидів удома в темряві в своєму улюбленому кріслі та чекав. Він знав, що сьогодні йому точно подзвонять. У світлі останніх вечірніх новин цей дзвінок був невідворотній. І дійсно, досить скоро телефон на тумбочці «ожив», сповіщаючи господаря про вхідний дзвінок:

— Євгене? — пролунав спокійний голос у телефонній трубці.

— Так, це я! — виникла невелика пауза.

— Що ми маємо на цей час?

— Сергію Івановичу, я вас запевняю, наші люди зараз вирішують цю невелику невдачу!

— Чому невдачу? Як на мене, наш експеримент цілком вдався, щоправда, не зовсім так, як ми цього очікували!.. Тож доповідай, що нам вже відомо? — голова дослідницького відділу вирішив отримати повний звіт про інцидент.

— Ну-у... Наші люди все ще знаходяться на місці події. Радіус випромінювання трави збільшився в три, а може, й навіть у чотири рази, судячи зі звіту... Добре, що тих підлітків знайшли вдень, — чоловік у кріслі зам'явся на секунду. — Як нам відомо, трава електрично активна лише в нічний час, коли вона не знаходиться під впливом прямих ультрафіолетових променів. Інакше жертв було б набагато більше. Та й радіус випромінювання збільшився б, можливо, в десятки разів. З'явилися б вже зовсім інші питання, і тоді розгрібати все це було б набагато складніше! Зараз ми робимо все можливе, щоб не допустити витоку інформації, і щоб правоохоронні органи не знайшли нашу підземну лабораторію, що розташована неподалік. Впевнений, що зможемо все владнати без зайвої уваги!

— Сподіваюся, що ви зробите все для того, щоб так і було, — після чого Сергій Іванович змінив вектор розмови і поцікавився: — Ви зробили заміри електричного випромінювання?

— До речі, так... — Євген запнувся на секунду, — ми не змогли виявити хоч якесь джерело електрики. Принаймні за ті десять секунд, поки у приладу не сіла батарея.

— Що за нісенітниця?! Ви що, забули зарядити апаратуру? — обурився Сергій Іванович.

— Все обладнання було заряджене і перевірене перед тим, як його відправили на місце події! Річ у тім, що як тільки прилад розрядився, радіус світіння розширився, і електричні розряди між травинок почали спалахувати все частіше! А всі наші прилади, які перебували в радіусі дії блакитного сяйва, відразу ж розряджалися...

— Наші люди були в захисних костюмах? — Сергій Іванович почав трохи нервувати.

— Звичайно, всі були в гумових костюмах! Можу я поділитися своїми припущеннями?

— Як завжди!

— Мені здається, без захисних костюмів наші люди загинули б, так само як і ті підлітки!..

— Але, судячи з даних, що вже отримали, трава так і не почала виділяти електрику, хіба ти не це сказав?! — звернувся керівник до Євгена.

— Якщо оперувати тією інформацією, що мені доповіли... — Євген запнувся на секунду, він не був упевнений, чи варто говорити свої припущення. Але все ж ризикнув: — Я думаю, що трава забирає електрику, а не створює її... І через збільшення заряду в собі, їй доводиться розширюватися, з'єднуватися з кореневою системою найближчих рослин, щоб все утримати в собі.

— А ось це вже досить цікаве припущення!.. Тобто, ти хочеш сказати, що трава змогла витягнути всі електричні імпульси з тіл тих хлопчиків?! — після секундної паузи і розмірковувань Сергій Іванович додав: — До речі, це також пояснює і скупчення мертвих тварин!.. Так, ти маєш рацію, наші люди могли б загинути без костюмів.

Запанувала тиша, Євген чекав, поки Сергій Іванович обміркує отриману інформацію і дасть нові вказівки.

— Отже, у нас не вийшло створити органічний генератор нескінченного електричного струму... Проте нам вдалося створити аналог органічного акумулятора, який може забирати та утримувати в собі електрику... У записах твого попередника не було жодних згадок, що трава на це здатна… Схоже, воно й на краще, що ми його позбулися… — Євген продовжував слухати монолог свого керівника. — Уже всі прилади розрядилися? — завершивши розмірковувати вголос, Сергій Іванович звернувся безпосередньо до свого співрозмовника.

— Остання доповідь була десь пів години тому, — Євген не очікував, що до нього так швидко звернуться, тож відповів не відразу. — На той момент ще не всі виміри були зроблені, — він не надав значення словам Сергія Івановича щодо записів і того, що сталося з іншим вченим. Євген знав, що його попередника називали генієм, але при цьому він був зовсім схибленим.

— Добре, зберіть дані, які зможете! І... спаліть всю траву, яка акумулює електричний заряд та випромінює сяйво! — і одразу перевів тему: — У нас наче залишився прототип у лабораторії?!

— Ми якраз збиралися спалити всю траву в радіусі кількох сотень метрів, щоб запобігти розповсюдженню імпульсів від прототипу через кореневу систему найближчих рослин. Інакше станеться неконтрольоване зараження, яке ми не зможемо відстежити. Тоді вночі всі працівники лабораторії та жителі найближчих міст будуть в небезпеці, адже ми не знатимемо, яка з рослин перейняла властивості прототипу… — Євген перевів подих. — А щодо пожежі всі навколо: поліція, журналісти та навіть пожежники подумають, що підпал зробили якісь підлітки, таке часто трапляється… — після чого Євген нарешті відповів на останнє запитання: — І так, прототип все ще знаходиться в лабораторії, під скляним куполом!

— Дуже добре, тоді нехай твоя група закінчує і зачистить місце! Ми зможемо спостерігати за прототипом в лабораторії, — запанувала тиша у слухавці. І перш ніж закінчити розмову, Сергій Іванович додав: — Завтра почнемо все спочатку. Новий експеримент з травою!