1

З настанням вечора, пекуче сонце сховалося за горизонтом. І можна було нарешті вийти на вулицю, щоб подихати свіжим повітрям.

- Обов'язково потрібно було виходити гуляти так пізно? - Андрій був незадоволений, що його майже вночі витягли на вулицю.

- Та ну тебе... Наче ми в такий час ніколи не виходили... Тим паче, що зараз лише десята година. Якраз є час пройтися, - Руслан подивився на час у своєму смартфоні.

- Виходили, але після такої спеки, мені якось взагалі гуляти не хочеться... Сил взагалі немає, - Андрій показово зігнувся, як ганчір'яна лялька і його руки повисли, як ніби він не може ними поворухнути.

- От тільки не треба прикидатися, погода просто відмінна!

- Нуу... Напевно так, - неохоче погодився Андрій.

Вони йшли знайомими стежками, які вели їх все далі від міста. Всього кілька кілометрів, і вони вже не бачили жодного будинку позаду себе. Перед ними простягалося безкрає поле. Цього року його не засіяли, так що воно поросло звичайною травою і бур'янами.

В полі, де-не-де стояли залізні опори ліній електропередач, по верхівках яких проходили дроти від електростанції до міста.

Хлопці йшли до свого улюбленого місця. Мало хто знав, але біля однієї з опор лежала колода, яку вони самі й притягли з найближчого лісу. На це у них пішло кілька днів, але воно було того варте! Колода нікому не заважала, і хлопці могли спокійно милуватися зоряним небом, поговорити або просто посидіти в тиші.

- Як зазвичай? - поцікавився Андрій у друга.

- Ага, пішли до колоди, посидимо пів годинки, а потім підемо додому, - відповів Руслан.

До їх "точки" залишалося всього пара сотень метрів, коли Руслан зупинився і почав кудись вдивлятися. Андрій встиг зробити ще кілька кроків, перш ніж помітив відсутність свого друга.

- Що там?

- Не впевнений, але здається щось світиться... - Руслан все так само стояв на місці вдивляючись в темряву.

- Я нічого не бачу! - Андрій підійшов до друга і спробував розглянути хоч щось попереду.

Постоявши ще пару секунд, Руслан все ж пішов у той бік, де помітив світіння.

- Ну і куди ти? - поцікавився Андрій.

- Я тобі кажу, я там щось бачив, - не повертаючись відповів Руслан. Андрій зітхнув і пішов за своїм другом.

Пройшовши пів сотні метрів, Руслан нарешті зупинився:

- Дивись! - він вказав пальцем на ледь помітне блакитне світіння трави. Раз на кілька секунд між травинками виникали іскри. Іноді їх було декілька, в різних місцях, а в наступну секунду це міг бути ланцюжок іскор, які слідували один за одним, як "змійка".

- Що за чортівня? - Андрій підійшов до Руслана, потім присів, щоб краще розглянути незрозумілу траву.

Світіння було лише на невеликій ділянці, радіусом не більше п'яти метрів.

- Крута штука! - Руслан був захоплений. Іскри, схожі на електричні, все так само спалахували і зникали.

- Я ніколи такого не бачив! Не думаю, що нам варто це чіпати! - Андрій почав нервувати.

- Та не бійся ти! Зараз знімемо на телефони і викладемо в інтернеті. Я прямо бачу купу лайків... - Руслан дістав свій смартфон і включив камеру.

Він підійшов максимально близько до трави, що світилася, і включив запис. Вже через кілька секунд телефон сповістив свого власника, що залишилося мало заряду батареї, після чого відразу вимкнувся.

- Чорт, батарея сіла. Давай свій! - Руслан простягнув руку, щоб взяти телефон Андрія.

- Ну ні, раптом ти його впустиш в ту траву, і я не зможу потім ним користуватися.

- А ти уяви, ми станемо популярними в мережі! Ніхто такого раніше точно не бачив!

Руслан не помітив, як світіння трави розширилося і тепер він сам опинився всередині цього блакитного кола. Перші кілька секунд нічого не відбувалося, потім Руслан почав задихатися. Легені стискалися і не могли розправитися, щоб набрати повітря. Серце шалено калатало, все тіло почало тремтіти. Він впав на коліна, і відразу завалився обличчям на землю. Все це відбулося всього за декілька секунд, Андрій навіть не встиг зрозуміти, що сталося.

- Руслан?! - невпевнено покликав Андрій. Він сподівався, що його друг вирішив пожартувати. - Досить приколюватися!.. - тепер в голосі чітко було чути тривогу.

Андрій підбіг до друга, і схопив його за щиколотку, яка була за межами трави, що світилася. У лівій руці вже був мобільний телефон. Він намагався набрати номер швидкої допомоги, але відсотки батареї стрімко зменшувалися, і коли він вже натиснув кнопку виклику, телефон вимкнувся. Андрій, як міг, потягнув свого друга по нерівному ґрунту.

Не встиг він зробити навіть декількох кроків, як радіус світіння трави знову збільшився. Він відчув здавлювання в грудях. Андрій спробував піти, але майже відразу впав на землю. Йому залишалося тільки повзти, але сили швидко залишали тіло. Серце шалено калатало, здавалося, ось-ось проб'є грудну клітину. Потім воно поступово почало сповільнюватися... Андрій спробував зробити останній ривок, але серце практично перестало битися і його тіло обм'якло... Рука Андрія вже знаходилася за межами кола. Останнє, що він встиг побачити, це те, як світіння знову розрослося, після чого його серце зупинилося.