1

З настанням вечора пекуче сонце сховалося за горизонтом. Температура потроху знижувалася, зникло гаряче повітря, яке не дозволяло вільно дихати. Нарешті можна було вийти на вулицю, у теплий вечір, щоб десь прогулятися.

— Обов'язково потрібно було виходити гуляти так пізно? — Андрій був незадоволений, що його майже вночі витягли на прогулянку.

— Та ну тебе. Наче ми в такий час ніколи не виходили... Тим паче, що зараз лише десята година. Якраз є час пройтися, насолодитися свіжим повітрям, — Руслан подивився, котра година у своєму смартфоні.

— Виходили, але після такої спеки мені якось взагалі гуляти не хочеться... Сил зовсім немає, тіло ломить, — Андрій показово зігнувся, як ганчір'яна лялька, і його руки повисли, як ніби він не міг ними поворухнути. — Та й взагалі, зараз би краще стати під прохолодний душ і потім просто полежати на ліжку.

— От тільки не треба прикидатися, погода просто відмінна! — Руслан озирнувся, показово розвів руки і зробив глибокий вдих.

— Ну-у... Напевно, так, — неохоче погодився Андрій.

Вони йшли знайомими стежками, які вели все далі від міста. Всього кілька кілометрів — і вони вже не бачили жодного будинку позаду себе. Перед ними простягалося безкрає поле. Цього року його не засіяли, тому воно поросло звичайною травою та бур'янами.

В полі де-не-де стояли залізні опори ліній електропередач, по верхівках яких тягнулися дроти від електростанції до міста.

Хлопці йшли до свого улюбленого місця. Мало хто знав, але біля однієї з опор лежала велика стара колода, яку вони самі й притягли з найближчого лісу. На це у них пішло кілька днів, але воно було того варте! Колода нікому не заважала, і хлопці могли спокійно милуватися зоряним небом, поговорити або просто посидіти в тиші.

— Як зазвичай? — поцікавився Андрій у друга.

— Ага, пішли до колоди, посидимо трохи, — підтвердив свої наміри Руслан.

До їх «точки» залишалася всього пара сотень метрів, коли Руслан зупинився і почав кудись вдивлятися. Андрій встиг зробити ще кілька кроків, перш ніж помітив відсутність свого друга.

— Що там?

— Не впевнений, але здається, щось світиться... — Руслан все так само стояв на місці, вдивляючись в темряву.

— Я нічого не бачу! — Андрій підійшов до друга і спробував роздивитися попереду хоч щось.

Постоявши ще пару секунд, Руслан все ж пішов у той бік, де помітив світіння.

— Ну, і куди ти? — поцікавився Андрій.

— Я тобі кажу, я там щось бачив, — не повертаючись, відповів Руслан. Андрій зітхнув і пішов за своїм другом.

Пройшовши пів сотні метрів, Руслан нарешті зупинився:

— Дивись! — він вказав пальцем на ледь помітне блакитне світіння трави. Раз на кілька секунд між травинками пробігали іскри. Іноді їх було декілька штук, в різних місцях, а в наступну секунду це міг бути ланцюжок іскор, які слідували один за одним, як «змійка».

— Що за чортівня? — Андрій підійшов до Руслана, потім присів, щоб краще розглянути незрозумілу траву.

Світіння було лише на невеликій ділянці, радіусом не більше п'яти метрів.

— Крута штука! — Руслан був схвильований.

Іскри, схожі на електричні, все так само спалахували і зникали.

— Я ніколи такого не бачив! Не думаю, що нам варто це чіпати!.. — Андрій почав нервувати.

— Та не бійся ти! Зараз знімемо на телефони і викладемо в інтернеті. Я прямо бачу купу лайків... — Руслан дістав свій смартфон і включив камеру.

Він підійшов максимально близько до трави, що світилася та іскрилася, і увімкнув запис. Вже за кілька секунд телефон сповістив свого власника про низький заряд батареї, після чого відразу вимкнувся.

— Чорт, батарея сіла. Давай свій! — Руслан простягнув руку, щоб взяти телефон Андрія.

— Ну, ні, раптом ти його впустиш в ту траву, і як його потім діставати?

— А ти уяви, ми ж станемо мегапопулярними в мережі після такої знахідки! Ніхто такого раніше точно не бачив!

Руслан не помітив, як ділянка трави, що світилася та іскрилася, розширилася, і тепер він сам опинився всередині цього блакитного кола. Перші кілька секунд нічого не відбувалося, а вже потім Руслан почав задихатися. Легені стискалися і не могли розправитися для того, щоб набрати повітря. Серце шалено калатало, все тіло почало тремтіти. Він впав на коліна і відразу завалився обличчям на землю. Все це відбулося всього за декілька секунд, Андрій навіть не встиг зрозуміти, що сталося.

— Руслане?! — невпевнено покликав Андрій. Він сподівався, що його друг вирішив пожартувати. — Досить приколюватися!.. — тепер в голосі чітко було чути тривогу.

Андрій підбіг до друга і схопив його за щиколотку, яка лежала за межами блакитного кола. У лівій руці вже був мобільний телефон. Він намагався набрати номер швидкої допомоги, але відсотки заряду батареї стрімко зменшувалися, і коли він вже натиснув кнопку виклику, телефон вимкнувся. Андрій, як міг, потягнув свого друга по нерівному ґрунту.

Не встиг він зробити навіть декількох кроків, як радіус світіння трави знову збільшився. Він відчув здавлювання в грудях. Андрій спробував самостійно залишити цю ділянку, але майже відразу впав на землю. Він міг тільки повзти, проте сили швидко залишали тіло. Серце шалено калатало, здавалося, ось-ось проб'є грудну клітину. А вже за кілька миттєвостей так само стрімко воно почало сповільнюватися... Андрій спробував зробити останній ривок, але серце практично перестало битися, і його тіло обм'якло... Рука Андрія вже була за межами кола. Останнє, що він встиг побачити, це те, як блакитне світіння трави знову розрослося, після чого його серце зупинилося назавжди.