Рая

Рая стояла на мосту й чекала на поїзд. Ранковий свіжий вітер посилював внутрішнє тремтіння. До швидкого поїзда, що мав промчати повз, залишалося 10 хвилин.

Думки туманом мчали назад, у далеке минуле...

Раніше все було просто і зрозуміло. Якщо щось не виходило або просто юне тіло розбурхували якісь сумніви — треба було збігати до баби Фаї. Та дістане зі старого комода колоду карт, загорнуту в чорну хустинку, і зробить розклад. Ось, мовляв, у твоїх бідах винна бубнова дама, тобто Машка, а якщо пікова — Нінка. Треба зробити те-то й те-то. Рая старанно виконувала всі вказівки баби Фаї, і далі жилося легко й просто. Вони всі бігали до старенької за порадою. Якщо зібрати всіх подружок Раїси на нараду до ворожки, то цікава картина вийшла б. Перехресні звинувачення одна одній і не по одному разу.

Але час ішов, місцевий психолог-аналітик баба Фая померла. Вік самої Раї плавно підходив під визначення «бабуся», а заміна місцевій ворожці так і не знайшлася.

Новоявлених гадалок не визнавала. Але душа вимагала пояснень і призначення винних у всіх її бідах. Чоловік сів п'яним за кермо мотоцикла і розбився (не інакше як Нінка напоїла). Дочка поїхала на заробітки в іншу країну, народила хлопчика невідь від кого (точно донька Маруськи надоумила). А самій Раї сказали по секрету, що вона потрапляє під скорочення, бо майже пенсіонерка (безперечно, Петрівна постаралася).

І ось, напередодні Великодня, потрапило на очі газетне оголошення. Газет Рая зроду не читала. Останнє прочитане видання — «Піонерська правда» 1980 року та стаття у шкільній стінгазеті про те, як Вітька розстебнув ліфчик сусідці по парті. Співробітниця з цеху принесла в газеті свій обід. Тицяючи жирним від смальцю пальцем в оголошення Семенова, прорекла:

— Ти диви, прям як наша покійниця баба Фая! І порчу зніме, і удачу приворожить.

Рая уважно вивчила текст. Він майорів дивними словами — тренінг, коуч, патерн, синергія, психоаналіз. Коштувала ця послуга третину зарплати.

— Напевно, краще за бабу Фаю, — вголос подумала Рая. — Такі грошиська!

І прийняла тверде рішення: «Піду!»

Їх набилося в невеликому орендованому кабінеті місцевого будинку культури близько двох дюжин представниць слабкої статі. Деякі, звісно, мали далеко не слабкий вигляд. Наташка з ливарні, зростом під метр вісімдесят і з плечима чемпіона світу з плавання, могла втихомирити будь-якого розбурханого альфа-самця. Її побоювався сам начальник цеху. А бач, і вона по щастя прийшла. Були й зовсім молоденькі дівчата. Вони збилися в зграйку і перелякано витріщалися на всі боки.

Рая трималася осторонь.

У кабінеті, півколом біля столу, розставлені старі продавлені стільці. Єдине вікно закрите важкою парчевою фіранкою бордового кольору. На столі, старих шафах, похиленій етажерці стояли свічки химерних форм. У центрі столу — велика скляна куля на підставці.

Жінки розсілися і збудженим пошептом перемовлялися одна з одною.

До кімнати увійшла фігура в балахоні. Капюшон закривав обличчя і відкривав погляду тільки губи, нафарбовані соковитою червоною помадою. Фігура мовчки запалила свічки. Поширився тягучий солодкуватий запах. Раї здалося, що зі стелі опустився туман.

Фігура заговорила. Її низький тембр заспокоював і заколисував. Незнайомі слова діяли на Раю як гіпноз.

Стіни кабінету раптом розчинилися, зникли, і Раїса побачила себе юною дівчиною. Щасливою і безтурботною. Солодкий дим свічок проникав у мозок і малював картини райського саду.

Як крізь вату вона чула настанови голови в капюшоні. Спливали червоні губи, вони ворушилися самі по собі й вимовляли слова:

— Ви самі джерела своїх нещасть. Немає ні вроків, ні пристріту. Світ нейтральний і однаковий для всіх. Ви самі можете позбутися неприємностей і залучити до себе кохання або удачу.

Після тренінгу гаманець схуд на значну суму, а Рая отримала керівництво до дії.

Фігура в капюшоні, яка назвала себе чи то Аріадною, чи то Іраїдою, навчила:

— Вам треба знайти височину, повз яку проходить транспорт, бажано поїзд. Зібрати всю образу, тривогу, горе в сонячному сплетінні і випустити в крику чорною птицею, услід потягу, що відходить.

Раї пощастило. Вона жила в маленькому провінційному містечку, розділеному на дві частини залізницею. Біля самого вокзалу, майже в центрі міста, знаходився пішохідний міст, який з'єднував північну і південну частини.

— Завтра вранці, на світанку, піду на міст, — вирішила Рая. Їй було про що кричати.

Швидкий прохідний поїзд мчав на всіх парах, наближаючись до мосту. Тудух-тудух стукало у скронях, грудях і десь там, у сонячному сплетінні. Жінка заплющила очі. Фізично відчула, як чорні слизькі змійки піднімаються по венах ніг угору, а по шиї та руках повзуть униз. Клубок повзучих гадів зібрався під грудьми. Раї стало важко дихати. Вона відкрила рот і спробувала закричати, щоб випустити назовні цю ворухливу слизьку масу. Але в неї нічого не вийшло. Жах скував горло. Вона, як риба, мовчки відкривала й закривала рот. Поїзд наближався. За пару секунд він промчить під Раєю. Жінка глибоко зітхнула і з криком: «А-а-а-а-ааа!» — дрібно затрясла головою. Вона бачила, як її нутро вивергає назовні чорний потік кипучих гадів. Кричала про все: про чоловіка-алкоголіка, про дочку, яка її покинула, про життя, що минає. Кричала, поки поїзд не зник за горизонтом. Знесилена, ледве переставляючи ноги, спустилася сходами. На душі стало легко й радісно, немов до баби Фаї сходила.