Інтрига номер 34. Екзорцизм для гордості

Алкоголь подіяв майже миттєво, розливаючись по тілу м'яким оманливим теплом. Він не стер страх повністю, але притупив його гострі краї, перетворивши паралізуючий жах на легке заціпеніння. Тетяна заплющила очі, роблячи глибокий вдих. Їй потрібна була ця штучна відвага не для того, щоб пасти в ноги чи благати про повернення. Ні, мета була іншою — куди більш тонкою, егоїстичною у хорошому сенсі цього слова. Психологічним трюком, який вона сама для себе вигадала.

Вона ж бо чудово, тверезо розуміла: світ величезний. Він не звузився до розмірів однієї людини, не замкнувся клином на Леонідові. Навколо вирувало життя, повне інших чоловіків — можливо, набагато уважніших, турботливіших, здатних оцінити її по достоїнству. Леонід Соляр не був центром всесвіту, не був якимось напівбогом чи незамінним ідеалом. Він був просто людиною. Зі своїми недоліками, егоїзмом та прозаїчними слабкостями.

Тетяна йшла туди, в його офіс, не заради нього. Вона йшла туди заради себе. Це був її особистий візит-екзорцизм.

Її нестерпно, магнетично тягнуло до нього, і цей внутрішній голод виснажував. Тому вона вирішила поглянути в очі своєму «демону». Вона хотіла побачити його в буденній, робочій обстановці, зняти з нього той невидимий шлейф таємничості та особливості, яким сама ж його й окутала у своїх думках. Побачити його звичайним. Без прикрас. Без тієї романтичної магії, яку малювала її дівоча уява.

Вона не збиралася його принижувати чи влаштовувати сцени. Тетяні просто необхідно було переконатися, що він — не особливий. Що він не володіє жодною надприродною владою над її життям. Вона хотіла подивитися на Соляра, видихнути, відчути омріяне заспокоєння і нарешті, з чистою совістю та полегшенням, поставити у цій затяжній історії  остаточну крапку. Цей візит мав стати не початком нового раунду, а красивим, свідомим фіналом її власної залежності.

  Але  коли Тетяна переступила поріг його кабінету, весь її заздалегідь підготовлений план заспокоєння розсипався на дрібні друзки. Тверезий розум, який ще хвилину тому доводив, що світ не зійшовся на ньому клином, безпорадно замовк.

Це було щось абсолютно непідвладне логіці. У свої двадцять років вона ще не знала розумних психологічних назв для того, що відбувалося між ними. Для неї це була чиста первісна магія, якась незбагненна сила, що діла всупереч будь-якому здоровому глузду. Як пояснити те, що від одного лише погляду на людину повітря в кімнаті раптом стає густим і гарячим, а легеням бракує кисню? Чому серце починає битися десь у горлі, а по шкірі пробігає струм, варто лише вловити знайомий силует?

Вона просто дивилася на нього і не знаходила відповідей. Це було схоже на магнітне поле: ти не бачиш самих хвиль, але кожною клітиною тіла відчуваєш, як тебе нестримно, майже насильно тягне в один єдиний бік. Туди, де стоїть він. Це лякало і водночас заворожувало. Вона хотіла розвернутися і втекти, але ноги наче вросли в підлогу, слухаючись не розуму, а цього дивного, глибокого внутрішнього зову.

 — Я зараз дуже зайнятий. Зачекай, будь ласка, я передзвоню тобі.

Він попросив почекати. Ця зустріч тривала всього мить. Але Тетяні вистачило цих кількох хвилин, щоб зрозуміти: її план «екзорцизму» зазнав краху. Вона побачила його — звичайного, у робочій метушні, — але ніякого омріяного спокою це не принесло. Навпаки, той невидимий вузол, який зв'язував їх, затягнувся ще тугіше, залишаючи її наодинці з німим запитанням: чому саме він має над нею таку незрозумілу владу?

Вийшовши на вулицю, Тетяна одразу відкинула думку про те, щоб стояти під офісом чи покірно чекати на тротуарі. Вона ж не якась вірна собака, що чекає на команду господаря. У неї є власне життя, своя гордість, і перетворювати свій день на болісне вичікування вона точно не збиралася.

Поряд велично височіла будівля оперного театру, де саме панувало передвиставкове пожвавлення. Купивши квиток, Тетяна пройшла до фойє і майже одразу, завдяки своїй відкритості, знайшла компанію. Біля дзеркал вона випадково розговорилася з компанією яскравої молоді — студентами-архітекторами, які прийшли на постановку цілою групою. Вони виявилися настільки веселими, гамірними та харизматичними, що миттєво затягнули Тетяну у свій вир обговорень, жартів та театральних пліток.

Замість того, щоб ховатися в кутку з телефоном, вона вирішила просто жити моментом. Разом із новими знайомими вона сміялася, ділилася враженнями у буфеті під час антракту і щиро насолоджувалася виставою. Ця жива, легка атмосфера стала для неї чудовим щитом від непотрібних думок. Тетяна свідомо перемикала увагу: розглядала пишні сукні на сцені, підтримувала бесіду, жартувала у відповідь і почувалася абсолютно вільною дівчиною, перед якою відкритий увесь світ. Звісно, десь на периферії свідомості все ще жевріла думка про Леоніда. Але світ занадто цікавий і великий, щоб звужувати його до одного чоловіка.

Вистава пролетіла непомітно, залишивши після себе приємний посмак гарної музики та чудового спілкування. Вони всією компанією вийшли на вечірню, залиту вогнями вулицю, тепло попрощалися і розійшлися.

Їй так ніхто і не зателефонував.