Інтрига номер 29. Куди ти мене ведеш, Таню?

    Леонід теж перебував у стані повної абсолютної розгубленості. Він різко підхопився слідом за нею, його дихання все ще було важким і уривчастим, а в очах читався справжній шок. Він гарячково заглядав їй в обличчя і лише безпорадно повторював: «Таню... Таню...».

     По ньому було чітко помітно, що цей раптовий струс вибив землю і з-під його ніг. Він так само не міг збагнути, що взагалі щойно відбувалося між ними на тій лавочці. Це був якийсь  потойбічний стан, коли людський розум просто вимикається, поступаючись місцем диким інстинктам.

     Найбільше Тетяну дивувало саме це — природа їхнього колективного затьмарення. Адже зазвичай навіть алкоголь так не діє. Щоб настільки втратити контроль, треба було щонайменше випити надміру і просто впасти без пам'яті. Але ж ні — у ті короткі миті, коли вони на секунду відривалися один від одного, їхня свідомість наче працювала. Проте тіло і почуття все одно жили своєю, окремою і некерованою історією.

    Тепер, коли різкий звук остаточно розбив цей п'янкий ілюзорний купол, вони обоє просто стояли посеред нічного двору в німому глибокому шоці.

      — Пішли... пішли далі в кафе! Тут є десь поряд якесь місце, пішли туди, — звернувся він до неї, і в його голосі бриніло глибоке, майже гарячкове хвилювання.

    Леонід перебував у занепокоєному, цілковито безконтрольному стані. По ньому було чітко помітно, що він діє наосліп, піддавшись імпульсу, і сам до кінця не усвідомлює, куди саме збирається йти та навіщо. Ним керував лише один єдиний порив — не відпускати її, продовжити цей вечір за будь-яку ціну.

   Тетяна в цей момент теж перебувала в якомусь дивному, туманному стані. Звук кватирки хоч і повернув їй мізки на місце, але раціонально мислити вона все ще не могла. І раптом їй у голову просто влетіла неочікувана думка — взяти і самій запропонувати йому поїхати в зовсім інше місце.

    Леонід від цієї пропозиції взагалі нічого не збагнув. Він не зрозумів, куди саме вона його кличе і що це за маршрут, але в тому хвилюючому хаосі, який панував у його голові, йому було абсолютно байдуже. Йому стало просто пофіг на напрямок,  головне, що вона не тікала.

Вони слухняно рушили туди, куди вона його запросила. Разом вийшли на зупинку, знову сіли в маршрутку і поїхали.

    Коли вони нарешті вийшли на потрібній зупинці з напівпорожньої маршрутки, прохолодне нічне повітря трохи протверезило Леоніда. Оскільки вони випили однаково, але він був набагато крупнішим за неї, алкоголь діяв на його організм зовсім інакше. Чоловік уже не був таким п'яним, до нього поступово повертався контроль, а разом із ним — і логічні запитання.

   І він почав розгублено озиратися довкола, намагаючись упізнати темні силуети будівель, і з подивом запитав:
— А куди ми йдемо? Таню, куди ти взагалі мене ведеш?

   Тетяна у відповідь просто мовчала, зберігаючи загадкову та інтригуючу тишу. Вона робила це зовсім не тому, що спеціально намагалася розіграти перед ним якусь витончену драму чи підігріти інтерес. Просто її власний стан усе ще залишався туманним, слова давалися важко, і вона не бачила жодного сенсу щось гарячково пояснювати посеред нічної вулиці. Вона просто впевнено йшла вперед, а він слухняно крокував слідом.

    По дорозі їм трапився нічний ларьок — один із тих, що світилися яскравими неоновими вогнями на кожному перехресті, пропонуючи все підряд у будь-яку пору доби. Леонід на секунду зупинився, попросив її зачекати і рішуче підійшов до віконця. На ті останні гроші, які в нього ще залишалися після розкішного застілля в кафе, він купив коробку цукерок та ще пляшку алкоголю. Його чоловічий інстинкт, навіть у цьому хаотичному стані, вимагав продовжувати залицяння і не прийти в гості з порожніми руками.

    Вони рушили далі, заглиблюючись у тихі, заколисані ніччю міські квартали. Кроки відлунювали на порожньому тротуарі, а темряву розсіювали лише рідкісні жовті ліхтарі. Леонід мовчки йшов поруч, тримаючи в руках свій нехитрий нічний презент, і в його погляді все ще читалося німе запитання. 

     Нарешті вони дісталися до того самого місця, куди вона його так наполегливо кликала. Тетяна зупинилася..

      Коли Леонід підвів голову і нарешті усвідомив, куди саме вона його привела, з ним відбулося щось неймовірне. Його очі витріщилися так дико, що вони буквально вилазили на лоб від абсолютного, паралізуючого подиву. Увесь його нещодавній шарм, джентльменська впевненість і навіть залишки алкогольного сп'яніння миттєво вивітрилися. Він просто заціпенів на місці, роззявивши рота, і дивився на будівлю перед собою з таким невимовним, диким шоком, наче побачив перед собою  привида або найбільший кошмар свого життя.

    Побачивши таку бурхливу, майже неадекватну реакцію дорослого чоловіка, Тетяна сама миттєво розгубилася. Вона зовсім не чекала, що це місце справить на нього настільки руйнівний і приголомшливий ефект.