Інтрига номер 20. Відьмацька сила Тетяни.

Кінець травня 2002 року. Погода в Дніпрі стояла просто неймовірна — той самий короткий проміжок часу, коли місто вже пахло  річковою свіжістю та передчуттям літнього кохання, але асфальт ще не встиг розплавитися до стану гарячого пластиліну. Серце Тетяни стискалося від якогось абсолютного концентрованого захвату. Вона опинилася в самому центрі, на одній із тих затишних старовинних вулиць, що круто збігали прямо до Набережної. Тут правили бал шикарні, крислаті платани. Їхні масивні крони змикалися над головою живою смарагдовою аркою, надійно ховаючи перехожих від занадто настирливого сонця.

Аж раптом цей розімлілий від тепла бруківковий спуск накрив шалений літній дощ. Він рухнув з неба миттєво, стіною, але не приніс прохолоди — краплі були теплими, паркими, наче вода у ванні. Тетяна спритно шуснула під найближчий платан, чиє цупке розлоге листя миттєво перетворилося на безкоштовну парасольку. Вона стояла, притиснувшись спиною до плямистого стовбура, жадібно вдихала вологу свіжість і з абсолютним, чистим щастям дивилася, як за кілька кроків від неї під сонячною зливою фантастично виблискує вмите місто.

Тетяна відчувала себе богинею. Така залізобетонна впевненість у собі не звалилася на неї з неба. Весь другий курс Таня буквально прописалася в тренажерному залі, методично перетворюючи власне тіло на витвір мистецтва. Вона уходокувала себе там до нестями. Двічі на тиждень вона повзла додому напівмертва, наче вичавлений лимон, тихо проклинаючи садиста-тренера, який вимотував із неї всю душу і змушував робити «ще один останній підхід», коли ноги вже відмовлялися служити. Але пекельні тортури дали шикарний результат. Зараз вона була в ідеальній звабливій формі, і знання цього факту піднімало її самооцінку на недосяжну висоту. Вона точно знала, що кожен сантиметр її тіла зараз працює на неї. І ось тут, під цим розкішним платаном, коли небо раптом розрізала фантастична, яскрава веселка, Таню пробрало до самих кісток. Цей шалений літній дощ, п'янкий запах озону, змішаний із ароматом гарячого асфальту, раптом зачепили якусь тонку струну в її душі. У голові стрімко, наче спалах блискавки, милькнула зухвала думка: вона хоче, вона просто зобов'язана до нестями сподобатися тому чоловікові, до якого зараз збиралася зайти.

 Вона тоді ще не знала, не могла навіть близько усвідомити, що володіє тією самою магічною, дикою відьмацькою силою, проти якої у чоловіків немає жодних шансів. Силою, яка змушує Всесвіт прогинатися. Вона просто забажала — і всесвітній механізм уже запустився, гарантуючи, що все її приховане бажання збудеться до найдрібніших деталей.

Вона й гадки не мала, який потужний запускний гачок щойно натиснула в небесній канцелярії. Таня не могла навіть уявити, що пройдуть не просто роки, а майже чверть століття, зміняться епохи, знояться сотні туфель і перегорять мільйони чужих пристрастей, але цей чоловік так і не зможе її забути. Що той її образ — юної, змішаної з  травневим дощем і озоном відьми з ідеальною фігурою — назавжди застрягне в його пам’яті. Він буде засинати й прокидатися з іншими, заробляти свої мільйони та керувати людськими долями, але до кінця своїх днів залишатиметься вірним бранцем того короткого моменту на дощовій вулиці Дніпра. Всесвіт прийняв її замовлення без права на скасування...