Інтрига номер 5: "Нічний рейс в минулу пристрасть"

Телефон так і залишився лежати на столі там, куди Леонід Макарович швирнув його хвилину тому. Чорний екран більше не світився, але Соляр усе одно не міг відвести від нього погляду, наче від вибухівки із запущеним таймером. Він підвівся з крісла і почав міряти кабінет важкими, нерівними кроками. Його кремезна, потужна постать, яка зазвичай випромінювала абсолютну владу, зараз здавалася загнаною в кут. Чоловік сильний, зрілий, який за свої роки пройшов крізь жорстокі розборки дев'яностих і кулуарні війни за маршрути, людина, яка не боялася ні податкових наїздів, ні бандитських погроз — зараз банально не міг наважитися підійти до столу.

Його всього судорожно трясло від однієї думки про те, що чекає на нього на наступній сторінці. Він просто боявся. Боявся тієї реальності, в яку його так безжально затягнув цей короткий текст у телефоні. Льоня ходив від вікна до дверей, стискаючи кулаки, а в голові гарячково прокручувався їхній давній короткочасний роман із Тетятою. Згадка про те, що ця  дівчинкавиклала на загальний огляд усю правду про їхній зв'язок, паралізувала його залізну волю.

Правда ця була для Соляра максимально неліцеприятною. На людях він тримав образ  недоступного боса великої фірми, перед яким водії витягувалися в струнку. Але за зачиненими дверима спальні все було інакше. Там відбувалися речі, які категорично не мали випливти на всесторонній огляд. Певні пікантні нюанси та приховані подробиці з їхнього ліжка — це було те, що він точно хотів назавжди сховати від чужих очей. Ці таємниці виставляли його, як лідера, у зовсім не привабливому світлі й руйнували образ непохитного боса. Одне діло — віддавати накази сотням підлеглих, і зовсім інше — коли вся транспортная тусовка міста дізнається про те, що відбувалося за його бездоганним фасадом, коли злітав модний піджак.

Він зупинився посеред кабінету, важко дихаючи. Його грандіозне его нарциса просто вило від жаху. Якщо колеги-директори АТП чи конкуренти з Департаменту дочитають до цих відвертих сцен і за натяками зрозуміють, що мова йде про нього — над ним будуть сміятися до кінця життя. Цей прихований, глузливий сміх за спиною в курилках та на офіційних нарадах у міськраді знищив би його авторитет набагато швидше за будь-який фінансовий крах.

Він знову подивився на телефон. Йому було дико, до чортиків страшно дізнатися, чи розкрила Тетяна всі ці таємниці далі за текстом. Великий транспортний магнат стояв під замком у власному кабінеті, паралізований страхом перед викриттям, і не знав, як вийти з цієї сліпої зони, де правила гри тепер диктував хтось інший.        

  Він довго ходив від стіни до стіни, намагаючись втихомирити пульс, але втома врешті-решт узяла своє. Леонід важко опустився назад у шкіряне крісло. Спершись ліктями на стіл, він повернув голову й подивився у велике панорамне вікно свого кабінету. Там, за склом, жило своїм нічним життям його дітище — величезна транспортна компанія. Спалахи прожекторів вихоплювали з темряви силуети автобусів, що вишикувалися на парковці, десь вдалині тихо гудів редуктор на ремонтній ямі, а черговий диспетчер обходив територію. Зазвичай ця картина наповнювала його гордістю, повертала йому відчуття повної, беззаперечної влади над цим залізом і людьми. Але не сьогодні.

У голові крутилася єдина думка: їхати чи не їхати додому? Там, за межами АТП, на нього чекав звичний, дорогий комфорт, тиша і спокій. Але Льоня чітко розумів, що в такому стані він просто не зможе сісти за кермо. Його залізна зосередженість, яка допомагала керувати бізнесом, розсипалася. Їхати додому не хотілося абсолютно. Йому здавалося, що варто лише вийти з кабінету, як стіни його будинку почнуть тиснути на нього ще сильніше, залишаючи сам наодинці з цим вибухонебезпечним прецедентом.

Замість робочих планів у свідомості знову почали спливати сцени з минулого. Тільки тепер це були не просто уривки розмов, а спогади про одну-єдину ніч. Лише одна ніч з Тетяною двадцять три роки тому, але така, яку вона цілком могла виплеснути на сторінки своєї книги в усіх найменших, палких подробицях. Льоня заплющив eyes, і його пам'ять, наче на зло, почала гарячково відтворювати кожну мить тієї зустрічі. Він згадував усе: лінію її плечей, наївний і водночас такий пристрасний погляд , її тихий подих і те, як вона повністю розчинялася в його руках.

Від цих спогадів у кремезному тілі зрілого чоловіка з новою силою заграли гормони. Кров прилила до скронь. Це було дивно, дико і лякаюче — відчувати такий шалений емоційний та фізичний сплеск через стільки років. Тетяна була тією самою жінкою, яка свого часу викликала в ньому такі сильні, первісні пристрасні емоції, які він більше ніколи й ні з ким не зміг повторити за все своє багате й сите життя. Вона була його особистим наркотиком, його слабкістю, яку він так ретельно намагався забути, закриваючись мільйонними контрактами та бізнесом.

Він переживав це повернення в минуле шалено важко — і морально, і емоційно. Для людини з його залізобетонним его нарциса усвідомлення того, що якась дівчина з минулого досі має над ним таку ментальну владу, було справжнім катуванням. Його всього сильно будоражило. Спогади палили зсередини, викликаючи одночасно і дике чоловіче бажання знову відчути ту пристрасть, і панічний страх перед тим, що світло екранів Букнету зараз зробить цю інтимну таємницю надбанням усього міста. Мужчина, який звик підкорювати собі обставини, тепер сам сидів підкорений власною пам'яттю, не в силах розірвати це замкнене коло думок.