Інтрига номер 3: "Системний збій Соляра"

Робочий день на підприємстві котився своїм звичним брутальним маршрутом, але Леонід Соляр уперше в житті випав із колії. Зазвичай його мозок працював як бездоганно налаштований бортовий комп’ютер, миттєво прораховуючи прибутки, ліцензії та графіки. Але сьогодні залізна дисципліна транспортного магната дала серйозний збій. Новина про роман на Букнеті засіла в його голові розпеченим уламком. Він так і не відкрив текст, принципово тримаючи телефон екраном донизу, але думок це не зупинило. Вони крутилися, пульсували й заважали дихати. Льоня намагався переключитися на поточку, вивчав звіти по паливу, переглядав накладні, але рядки розпливалися перед очима. Його грандіозне его було занадто сильно шоковане цим раптовим кулуарним прецедентом.

Найгіршим було те, що він уже чітко здогадувався, чиє саме перо так гостро і безжально підкололо його на очах у колег. Маркери в анотації були надто живими. Але ця здогадка ніяк не вкладалася в його голові. Тетяна. Та сама чарівна дівчинка, золота медалістка з кришталевим атестатом та бездоганними манерами, яку він пам’ятав з 2003 року. Хіба могла та наївна, порядна розумниця, яка колись червоніла від одного його погляду, бути здатною на таку зухвалу провокацію? Невже вона виросла і перетворилася на жінку, яка змогла так філігранно пробратися під його шкіру й виставити їхні таємниці на загальний огляд? Сама думка про це здавалася Льоні абсурдною, але іншого варіанту просто не існувало.

Намагаючись повернути контроль над собою та втекти від внутрішнього хаосу, Соляр вирішив піти в бокси, ближче до реальної роботи. Оксамитовий маніпулятор розсудливо вважав, що брутальна атмосфера автопарку, мазут та чоловічі розмови швидко приведуть його до тями.

Він підійшов до водіїв, які якраз зібралися біля відчиненого капота одного з автобусів, обговорюючи заміну коробки передач. Зазвичай, коли з’являвся Соляр, водії витягувалися по струнці й заглядали йому в рот, ловлячи кожне слово, сказане його фірмовим, спокійним баритоном. Але цього разу все пішло шкереберть. Льоня стояв поруч із мужиками, дивився на розібраний двигун, але думками був далеко. Навіть тут, серед запаху дизеля та залізних поручнів...                       

        Перед його очима, наче в тумані, прокручувалися уривки того самого минулого, і він ніяк не міг заспокоїтися. Він намагався пригадати кожну дрібницю тих подій, порівнюючи власні спогади з тим, що щойно почув на нараді. Тоді до нього обережно звернувся механік:

— Леоніде Макаровичу, то що по редуктору робимо? Замовляти новий чи цей спробуємо підлатати?

Соляр застиг. По батькові «Макарович» прозвучало десь на периферії свідомості. Він чув питання, але слова здавалися чужими. Він просто дивився в одну точку, повністю заполонений внутрішнім аналізом тієї давньої історії, про яку знову заговорило місто. Самого тексту в інтернеті він ще не бачив і навіть до пуття не знав, що таке цей Букнет, але передчуття чогось масштабного вже тиснуло на груди. Пауза затягнулася на добрі пів хвилини. Мужики перезирнулися. Такого за своїм залізобетонним босом вони не помічали ніколи. Вони звикли, що Льоня вирішує будь-яку проблему за секунду, а тут він просто випав із реальності, намагаючись подумки скласти докупи цей раптовий пазл.

— Леоніде Макаровичу?.. — обережно повторив механік, заглядаючи босу в обличчя.

Соляр стрепеннувся, його погляд нарешті сфокусувався, але в очах мигнула непритаманна йому розгубленість.

— Так... замовляйте, — коротко, сухо кинув він, навіть забувши ввімкнути свій звичний оксамитовий шарм, і різко розвернувся, прямуючи назад до адмінкорпусу.

Мужики подивилися йому вслід дивними, озадаченими поглядами. Вони чітко зловили момент, що бос не в собі. За його спиною прокотилося тихе шушукання: «Що це з Макаровичем? Сам не свій сьогодні. Слово забув відповісти...»

Льоня крокував по асфальту, і всередині нього закипала лють. Його власна голова перемагала його. Гордість, яка ще годину тому не дозволяла йому зважати на якісь плітки, тепер капітулювала перед дикою, некерованою одержимістю. Він не міг заспокоїтися, доки сам усе не перевірить. Він не міг повернутися в стрій і знову стати тим впевненим господарем життя, яким був уранці. Спогади та страх перед прихованим сміхом підлеглих повністю розбили його фасад.