Інтрига номер 1- "Тендер на пристрасть: Нарада перевізників"

Наради в Департаменті транспорту Дніпровської міськради рідко нагадували мирні збори. Зазвичай перевізників «зганяли» туди, коли в місті починався черговий колапс. От і сьогодні великі бенефіціари маршрутів сиділи в кабінеті, наче на голках. Пасажири знову обривали гарячі лінії через тисняву в години пік, чиновники вимагали звітів, а ліцензійні комісії дихали в спину. Мужики, які звикли ворочати мільйонами, були заклопотані, злі та виснажені цією щоденною рутиною. Вони хотіли лише одного — розрядити обставу та бодай якось розслабитися.

Серед цього знервованого натовпу Леонід Соляр виділявся так, ніби належав до зовсім іншої породи людей.

Він був чоловіком кремезним, високим і сильним, але його головна зброя ховалася не в мускулах. Льоня володів тим рідкісним, гіпнотичним шармом, який жінки зчитують миттєво, а чоловіки починають підсвідомо побоюватися. Грандіозний нарцис, він ніколи не підвищував голос. Поки інші директори АТП кричали й махали руками, Соляр розмовляв тихо, його голос лився як оксамит — м'яко, глибоко і впевнено. Це був справжній оксамитовий терор. Підлеглі заглядали ему в рот, ловлячи кожне слово, а чиновники міськради слухняно підписували потрібні папери, заворожені його залізобетонним спокоєм. Він умів віртуозно втертися в довіру, знайти підхід до найскладнішої людини й змусити її грати за своїми правилами, навіть не усвідомлюючи маніпуляції.

Офіційна частина закінчилася, чиновники вийшли, і перевізники нарешті лишилися своїм вузьким колом, щоб видихнути. Раптом один із директорів, Ігор, хитро примружився, підвівся зі свого місця і гучно, на весь кабінет, видав:

— Ну що, мужики, признавайтесь: хто з вас свою кралю задовольнити не зміг, що вона аж цілу книжку накатала? На чиєму маршруті недогрев на лініях?

Кабінет, який хвилину тому гудів від робочої напруги, миттєво затих, а потім вибухною шаленим, басовитим реготом, бо привід для таких жартів виявився дійсно унікальним. Причиною цього чоловічого стьобу став гучний прецедент: у мережі вийшла гаряча книжка під назвою «Еротичні генерали дніпровських маршрутів».
Для цих заклопотаних, суворих бізнесменів така новина стала справжнім ковтком свіжого повітря і найкращим способом розслабитися. Вони занадто звикли до зовсім інших буднів. Щодня їхній ранок починався зі скарг від незадоволених громадян, петицій про поганий стан автобусів, претензій від міської влади та чергових розборок через пільговиків. Вони звикли бачити свої прізвища виключно в офіційних звітах, судових реєстрах чи в сухих новинах про ДТП на лініях. Весь їхній світ крутився навколо ліцензій, палива, забитого транспорту та вічних проблем з водіями.

І раптом посеред цієї сірої, виснажливої рутини виникає щось абсолютно незвичне — пікантні, відверті жіночі мемуари про їхню ж касту. Це був повний злам шаблону. Замість звичних розборок та судових позовів перед ними лежав художній роман, де за всіма описами та натяками проглядався їхній колега — харизматичний Леонід Соляр. Для мужиків це стало ідеальною нагодою забути про бізнес і від душі поприколюватися один з одного.

Сивий ветеран Степанович аж заіржав, затягуючись сигаретою, і підхопив тему:

— Льоня, чуєш? Розкажи старій гвардії, це на якому такому прибутковішому маршруті ти красунь на задньому сидінні так затискав, що аж вікна запотівали? Ми туди терміново ревізора відправимо, хай перевірить цільове використання салону! Хто в нас ще такий романтик, щоб любовні розборки в автобусах влаштовувати?

Леонід Соляр вислухав цей шквал підколів зі своєю фірмовою, ледь помітною усмішкою. Його его, звісно, на секунду кольнуло від такої раптової провокації, але завдяки своєму психологічному таланту він миттєво перехопив ініціативу. Він спокійно, з легким шармом окинув поглядом колег і вимовив своїм низьким, оксамитовим баритоном:

— Дивлюся я на тебе, Ігоре, і думаю: це ж як тебе пасажири задовбали, що ти жіночі романи на Букнеті почав вишукувати? Ти дивись, акуратно читай такі речі перед сном, бо моторчик не витримає від картинок, а в нас завтра тендерний комітет!

Мужики знову зайшлися сміхом. Це був повний злам шаблону: замість щоденного пресингу від міськради та скарг — раптом такий незвичний, гарячий прецедент про одного з них.

— Та ти не з’їжджай, Соляр! — підморгнув Степанович, витираючи сльози від сміху. — Кажи чесно: було діло на нічному рейсі? Хто там у нас так пристрасно цілувався, що автобус на поворотах заносило?

— Пацани, ну ви як діти, їй-богу! — Леонід м'яко розвів своїми міцними ручищами, і в його голосі почулася така щирість, що йому захотілося повірити. — Якщо авторка пише, що мужик там був здоровий і з почуттям гумору — то це, ясно, про мене, тут навіть базар вести нема про що! Комплімент я забираю. Але щодо поцілунків у салоні… Ви наші дороги бачили? Там якщо на ходу дівку до поручня притиснеш, то на першій же вибоїні або зуби собі виб'єш, або весь піджак об мазут замажеш! Яка там еротика, це ж чиста фантастика! Сучасні дівчата — їм аби тільки нас, серйозних панів, у свої казки вставити для хайпу.
— Ага, розказуй, — гигикнув Ігор. — А чого ж вона номер маршруту зашифрувала? Боїшся, що жінка дізнається і твої мільйони забере?

— Та тому й не вказала, Ігоре, бо якби вона написала номер, то всі б дізналися, що ми там не цілувалися, а просто план виручки перевищували! — відрізав Леонід і весело, з хитринкою підмигнув усій компанії. — Коротше, скиньте мені посилання. Почитаю на ніч. Якщо книжка нормальна — випишу дівці безкоштовний проїзний на рік. А якщо погана… Що ж, змушу водіїв замість інструкцій її вчити, хай знають, як пасажирів правильно… «обслуговувати».

Він відшутився як бог, абсолютно спокійно втримавши удар своїм розкішним гумором. Мужики поплескали його по плечах, напруга робочого дня нарешті спала, і розмова плавно перейшла на ціну палива.

Але коли за пів години Соляр вийшов на парковку і сів у свій закритий автомобіль, вся ця маска веселого хлопця з нього миттєво злетіла. Він закрив вікна, відсікаючи шум міста, і кілька секунд просто дивився на кермо в повній тиші. Його оксамитовий спокій перетворився на крижану лють. Швидким, нервовим рухом він дістав мобільний. Його великі пальці тепер поспіхом вбивали в рядок пошуку: «Еротичні генерали дніпровських маршрутів». Гучний сміх залишився в кабінеті. Тут, наодинці, Льоня точно знав: цей популярний маршрут і ці шалені поцілунки з минулого були реальними. Ця жінка пробралася за його ідеальний фасад. І тепер йому було до чортиків цікаво, скільки ще його таємниць вона вирішила відкрити всьому місту…