Трансляція з душі

Давай трохи про щастя?

Це коли ніс з рудими крапинками, дві білі косички і каже, що звуть її Настя

Очі хвилюються васильковим полем

І любить ступнями голими бігати росяним морем

На сонці жмуриться і павутиння тоненьке розкинулося навколо очей

Бажає на падаючі зорі та сузір‘я шукає в темряві з ночей

Це коли малий Іван, що коров на карпатських лугах пасе

Подорожньому спраглому, на говір не зважаючи, з-під корови молоко несе

Зазирає в очі, питає тебе - куди йдеш?

Ти говориш незрозумілою йому мовою

А йому неважливо, посміхається щастям

Чимось схожий на біляву Настю.

А тобі так хочеться якусь цукерку йому взамін дати

Та не маєш її - дякуєш та йдеш

І щось набагато більше в собі далі несеш

Настя - красива рима в многоликому його царстві

Воно має багато імен та водночас безіменне в тому багатстві

З дрібничками малими та велике безмірно

Стрімко швидке, як ріка гірська,

Та як масло вершкове, мажеться на скоринку хлібну помірно

Рівномірно гладке або крапка-тире,

Та воно є, було вчора і завтра на нього чекай

Яке ім‘я матиме для тебе завтрашнього - сам обирай.

Подобається

#3837 в Різне
#999 в Поезія

Відредаговано: 26.06.2021