Черга поволі просувалася
І кінця-краю їй не намічалося
Так спершу здавалося
Бо вже через мить він розуміє, що однією ногою напів стоїть …
Ось і край, пекло чи рай?
«А якщо я атеїст, то куди приведе мене цей повітряний міст?»
А всього десятиліття тому Якова цікавило лише « що попереду» ?
З нетерпінням бурчав : «Ну що коли?
І чому так повільно?»
А навіщо він тут - і гадки не мав
Народився – і в чергу став, бо всі стоять,
Став і чекав,
Просувався поволі і все бурчав
«коли? коли? давайте скоріше …
Що там попереду?»… дізнатись би швидше
Хто крайній? За мною будете
Добре. Я тільки на мить у справах збігаю і повернусь
Скажіть, що місце зайняте, я швидко.
Ще чого! Стали і стійте – з черги бігати, де це видно?
Це ж не жарти, туди-сюди метушитися
Стійте на місці, на що там можна поза чергою дивитися?
І от однією ногою напів. Десятиліття в колоні провів
Свого домігся, дістався краю,
А в думках лише одне,
Вітрила в грудях би напнути, а не на початку черги бути ….
Її потойбічну не оминути, але ж не треба було стояти …
Вона і так знайде, за руку до воріт приведе …
Яків тихенько зітхнув, з черги вийшов і праворуч звернув
Вона посміхнулась куточком рота, спершись від старості на ворота:
«Не час тобі дурню, поки не час
Не гай, що лишилося, його мало у вас
Коли треба буде – повір, знайду, і туди куди треба сама відведу
Яків вітрила в грудях напнув і пішов … побіг … полетів!
До своїх поки вільних вітрів
А вона йому вслід посміхалася і зовсім не дивувалася
Тут кожен другий нерозумним був, та головне що цей щось збагнув.
Відредаговано: 26.06.2021