Перша розмова

Минуло кілька днів з моменту тієї випадкової зустрічі з Олексієм, але Лілі не могла його забути. Вона продовжувала ходити на заняття, виконувати всі свої завдання, проте її думки постійно поверталися до того ранку біля університету. Її розум намагався знайти пояснення, чому цей хлопець так зачепив її увагу. Лілі була впевнена, що це просто тимчасове захоплення незвичним і, можливо, небезпечним. Вона переконувала себе, що такі люди, як Олексій, не мають місця в її житті. Але з кожним днем її цікавість тільки зростала.

Одного вечора після лекцій, коли Лілі залишалася в університетській бібліотеці для підготовки до важливого іспиту, вона раптом помітила, як до неї наближається Олексій. Він явно не належав до тих, кого можна було часто побачити в бібліотеці, тож його поява викликала у Лілі подив.

— Привіт, відміннице, — сказав він, злегка насмішкувато, коли наблизився до її столу.

Лілі підвела очі від книжок і побачила, як Олексій з усмішкою дивиться на неї. Вона трохи розгубилася, але намагалася залишитися спокійною.

— Привіт, — відповіла вона, намагаючись не показувати, як її зачепило його звертання.

— Здається, тебе неможливо відтягнути від книжок, так? — продовжив Олексій, трохи нахилившись до неї. Його голос був спокійним, але в ньому відчувалася якась прихована грайливість.

— Я готуюся до іспиту, — пояснила Лілі, відчуваючи, як серце починає битися швидше. Їй було незвично, що хтось, особливо такий, як Олексій, виявляє до неї інтерес.

— І ти справді думаєш, що ці всі книжки зроблять тебе щасливою? — його тон був серйознішим, ніж вона очікувала. Це питання застало Лілі зненацька.

— Знання — це важливо, — відповіла вона, трохи невпевнено. — Це мій шлях до успіху.

— Успіх? — Олексій усміхнувся і сів поруч, розвалившись на стільці так, ніби був удома. — І що ти робитимеш з цим успіхом? Житимеш у величезному домі, купуватимеш дорогі речі? А потім що?

Лілі була вражена його прямотою. Вона ніколи раніше не ставила собі таких питань. Усе її життя було присвячене досягненню успіху, але тепер, коли хтось змусив її задуматися над тим, що це дійсно означає, вона відчула себе невпевненою.

— Я просто хочу мати можливість досягнути своїх цілей, — сказала вона, намагаючись знайти правильні слова.

Олексій на мить замовк, вдивляючись в неї, ніби намагаючись зрозуміти, чи вона сама вірить у те, що каже.

— А які твої цілі? — спитав він, не зводячи з неї погляду.

Лілі не знала, що відповісти. Вона завжди прагнула отримати добру освіту, знайти хорошу роботу і побудувати успішну кар'єру. Але зараз, під поглядом Олексія, ці цілі раптом здалися їй поверховими.

— Я хочу стати успішним юристом, — нарешті сказала вона. — Допомагати людям.

— Це чудово, — кивнув Олексій, але в його очах вона бачила, що він ще не до кінця задоволений її відповіддю. — Але життя не завжди йде за планом. Інколи варто трохи відпустити ситуацію і подивитися, що трапиться.

Лілі вперше за довгий час замислилася про своє життя по-іншому. Вона завжди прагнула контролювати все, бути впевненою, що її шлях веде до успіху. Але чи дійсно це те, що зробить її щасливою?

— Ти так живеш? — запитала вона, намагаючись зрозуміти його логіку.

— Я просто живу, — відповів Олексій, усміхаючись. — Іноді це означає порушувати правила, щоб відчути себе живим.

Лілі ніколи не зустрічала таких людей, як Олексій. Він був абсолютно відмінним від усього, що вона знала. В його словах було щось таке, що змушувало її сумніватися в тому, що вона вважала єдино правильним. Ця перша розмова з ним залишила глибокий відбиток у її свідомості.

Олексій підвівся і, попрощавшись з нею, залишив бібліотеку так само несподівано, як і з'явився. Лілі ще довго сиділа на своєму місці, дивлячись на двері, за якими він зник. В її голові крутилися сотні думок. Ця розмова змінила щось у ній, але Лілі ще не до кінця розуміла, що саме. Вона тільки знала, що з того моменту її життя вже ніколи не буде таким, як раніше.