ТРАНСФОРМАЦІЯ.

-Я нічого не можу вдіяти, - сказав суддя. Дивився він при цьому на потерпілого. – Якщо обвинувачена заперечує…

-Можна було б, хоча б, повідомити, щоб не їхати даремно, - пробурчав Славко.

-Захисник лише сьогодні, дві години тому, надіслав електронною поштою клопотання про відкладення, - пояснив суддя.

Клієнтка відсутнього адвоката з місця втрутилася:

-Він і мені лише сьогодні повідомив, що захворів. Але порадив приїхати. Щоб не було неявки.

Сказала вона це абсолютно спокійним тоном. Дуже впевнена у собі дівчина. До того ж, одягнута так, ніби не до суду збиралася, а до клубу якогось. Ніби вона не обвинувачена, а… Хто?

-Добре, ми маємо погоджену дату. – Суддя щось поглянув у своєму щоденнику. Минулого разу із учасниками процесу погодили кілька дат, - через невеликі проміжки часу. Інакше б кожного разу довелося відкладати справу на тижні, якщо не на місяці. Такого ніхто не хотів, - окрім обвинуваченої. – У судовому засіданні оголошено перерву до другого січня, одинадцята година.

Суддя пішов до виходу. За ним – прокурор, кинувши на ходу у бік обвинуваченої:

-Не думайте, що строк давності закінчиться так скоро…  Ми цю справу закінчимо слухати.

-Та не у тому справа, - із досадою сказала та, але вже йому у спину.

Славко, у свою чергу, сховавши папери до сумки, теж рушив до виходу з зали. У вестибюлі суду зараз, за кілька днів до новорічних свят, було встановлено ялинку, і від мерехтіння гірлянд стінами пробігали блакитні відблиски. Як тоді, подумав Славко, від поліцейських блимавок. Коли він лежав на асфальті, поряд із розбитим мотоциклом, - хтось вже зняв з нього шолом. А ця ж таки білявка схилилася над ним, - але лише тому, що за хвилину до того збила його, не подивившись у бокове дзеркало заднього огляду свого білого «Інфініті»…  От справа про цю ДТП і дійшла тепер до суду.

Зараз вона догнала його, просто тут, біля ялинки, та сказала:

-Прошу пробачення. Я сама не знала, що буде так. Ми планували…

-Я теж планував, Тетяно. – Славко знизав плечима; він зупинився, коли співрозмовниця звернулася до нього, і тепер вони стояли обличчям до обличчя. Щоправда, дівчина, за спиною якої ялинка якраз і опинилася, була нижча, - хоча її не можна було назвати маленькою на зріст. Дивитися на неї доводилося згори униз. А тоді очі захоплювали не лише обличчя, а й виріз червоної сукні. Тієї самої, доречної скоріше для клубу, а не для суду. Та золотий кулон у вигляді чотирикінцевої зірки із камінцем на кожному промінчику. Шубку вона тримала поки у руках, як і сумочку. – Клопотання одне заявити, яке вам не сподобається. Зовсім. Але я це можу й після Нового року зробити.

-А я гадаю, - сказала Тетяна, - що Новий рік – саме час … помиритися!

Напевно, їй пояснили, що кримінальну справу за частиною першою статті 286 Кримінального кодексу можна закрити за примиренням з потерпілим. От вона й робила спробу. Але, мабуть, при усьому впевненому вигляді, розмова не давалася їй легко. Бо перед оцим: «помиритися» - була крихітна пауза. А після того… Ніби вона пірнула у холодну воду.

Вона, у свою чергу, вивчала обличчя співрозмовника. Та ловила його погляд. Та почула питання, поставлене якимось холодно-іронічним тоном:

-І за рахунок чого?

-Ну… Хочеш, я тобі новий «Харлей» куплю?

Славко поморщився. Для тих, хто не розуміється на мотоциклах, «Харлей» - це щось … ну, універсальне, чи що? Він тоді, коли усе це сталося, їхав на мотоциклі зовсім іншого класу, - не на чоппері, а на спортивному… Але сенсу пояснювати це не було.

-По-перше, я взагалі не певен, що зможу тепер сісти на мотоцикл, - знизав він плечима. З тієї аварії пройшло чимало часу, - до трирічного строку давності залишалося близько півроку, - але більшу частину Славко витратив на лікування. Включно із кількома операціями. – А по-друге, якщо й сяду, то я зможу його собі купити. Який захочу. Заробляю достатньо. Що ти можеш запропонувати такого, що б я не зміг сам? Чого б в мене не було?

Та побачив, що вона знову виглядає так, ніби збирається пірнути у холодну воду.

Тетяна знала про співрозмовника більше, ніж він гадав. Звісно ж, з його власного профілю у соцмережі. Спочатку вона, знайшовши за ім’ям, стала заходити туди, щоб почитати … що він пише про справу. Та зрозуміти, чого буде вимагати… Виглядала вона більш впевненою, ніж була насправді, хоча боялася не лише цієї кримінальної справи. Але після одного з минулих засідань наштовхнулася на своє власне фото, - напевно, потерпілий зробив його непомітно на власний телефон, просто у залі суду, - із коментарем: «А ось і моя винуватиця. Непогано було б познайомитися через щось інше.»

Коментарі друзів, - здебільшого інших мотоциклістів, - були такими, яких можна очікувати. Але це було давно. А тепер потрібно було діяти. Та, ще раз прослідкувавши за його поглядом, спитати, трохи грайливо:

-А така дівчина, як я, в тебе є?

-Гм… - Тепер Славку зрозуміло було, чому вона робила такі паузи. – А про це можна поговорити у іншому місці.

-Давай адресу! – У голосі дівчини була суміш радості та полегшення.

Він назвав її, розуміючи, що Тетяна має на увазі його власну. Та додав: