Жінка честнотна – корона для свого чоловіка

9.

Нині, так вже сталося, для визнання письменника потрібні публікації закордоном... Хоча, це не правильно, не завжди виправдано, а, інколи, – й принизливо... Коли переклади кволі, непрофесійні. Бездарні – одним словом.  У перекладах за кордоном Квітці пощастило.

Просто замислимося на хвилинку!!!

Григорій Квітка-Основ’яненко одним з перших представив українську літературу європейському читачеві. Зокрема у 1854 році у Парижі французькою мовою Шарлотта Моро де ла Мельтье (Charlotte Moreau de la Meltière) переклала та у видавництві “Hector Bossange et Fils” (“Ектор Боссанж та син”) опублікувала його повість «Сердешна Оксана» («Oksana… Anciense chronique de l’Ukraine, par Kwitka. Paris»)... Нагадаю, шо ця річ, доволі розлога й складна через велику частку фольклору, вперше надрукована в альманасі “Ластівка”, який редагував Євген Гребінка...

Із Гребінкою ж Квітка бачився лише один раз...  У Харкові, біля свого будинку... Зміст розмови до нас не дійшов, нажаль...

Зберігся один анікдот, що переказував у листі Квітка. Ось він:

«..Недавно в Киеве (помнится, в 1830 году) было землетрясение. Много, разумеется, об этом толковали в народе, как о новости самой любопытной. Между прочим один офицер спросил у солдата, пришедшего со смены: «Слышал ли ты землетрясение?» – «Никак нет-с, ваше благородие!» – отвечал воин. «Что ж, ты спал в это время?» – «Никак нет-с, ваше благородие, я стоял на часах!»...

Згодом канадська літературна діячка Флоренс Гамільтон Лайвсей допомогла зазвучати англійською і драматичній повісті Григорія Квітки-Основ’яненка «Маруся». Переклад вийшов 1940 року...

10.

Хороша помічниця – гордість для чоловіка. Жінка честнотна – корона для свого чоловіка, а засоромлююча – мов та гниль в його костях (Притчі 12:4).

КВІТКА  ТА ЙОГО ЖІНКА...

Квітка більшу частину із своїх 80 творів написав державною в Російській імперії мовою... Такий був час.

Чи встиг би він стільки написати і зробити, якби не його alter ego, друга половинка – “розумна, освічена, але некрасива, вихована згідно з правилами суворої моральності, цілковита пуританка, вдачі твердої й замкнутої”, його дружина Анна Григорівна Вульф ?...

Вона була молодшою чоловіка на 22 роки.

Упродовж 23 років шлюбного життя вона залишалася «хатнім цензором». Першій їй він читав свої твори, дослухався до порад, зважав на пропозиції.  Саме нею введені французські репліки до драматичних творів, насамперед до «Приїзжого із столиці», твору – провіснику Гололіського «Ревізору»…

За турботами повітового очільника дворянства, за клопотами совісного судді Харкова, за справами голови Харківської палати кримінального суду надвірний радник (цивільний класний чин у Російській імперії, що відповідав армійському чину підполковника) Г.Ф.Квітка мало що встигав.

А над рукописами власних творів він працював щовечора, або уночі...

Ось тут і була незамінною помічницею дружина! В усіх іпостасях. Вона ж, Анна Григорівна, ретельно стежила за літературними новинками…

Виписували Квітки з року в рік такі видання, як газета «Северная плела», перший російський багатотиражний журнал «Библиотека для чтения», впливовий «Сын отечества”», чий наклад сягав 1800 примірників, вчено-літературні «Отечественные записки», а також «Литературная газета», «Обзор иностранный», «Современник».

Працювала Анна Григорівна ще й  класною дамою у Харківськім інституті шляхетних дівчат. Тож, і новітня французька література, про яку родина Квіток дізнавалася із альманаху «Journal gеnеral de la littеrature de France» та легітимістського журналу «La mode» читалася і перекладалася нею..., як нині кажуть – у вільний від роботи час...

Народившись німецькою росіянкою, вона не просто виявляла толерантність до всього українського, а, як зазначив Микола Костомаров, ставилася з великою пошаною та уважністю. Недарма ж Євген Гребінка в листі до Квітки від 13 січня 1839 року називав її «патріоткою»...

11.

Самотність...

– У Харкові наш письменник дружби ні з ким не заводив і явно уникав усілякого спілкування, яке було йому не до душі. Читання заступало йому живих людей... (так свідчив Валер’ян Квітка)...

До сердечних скорбот, дражливої відсутності у сім’ї дитячого сміху, малорухливого способу життя у середині липня 1843 року додалася прикра застуда. Хвороба посилилася до запалення легенів. Одинадцять днів хворого мучила пропасниця, і  перемогла…

Засновник української художньої прози та жанру соціально-побутової комедії в класичній національній літературі Григорій Федорович Квітка-Основ’яненко після тяжкої хвороби у віці 64 років помер о п’ятій годині по полудні 8 (20) серпня 1843 року. Це сталося, як зазначали його сучасники, на руках коханої, але «суворої» дружини. Помер він у своєму невеличкому будинку, в слободі Основа, у тодішньому передмісті Харкова. У цій садибі письменник провів майже все життя. На похорон літератора раптом зібралось майже все місто.

Вмираючи Квітка, за словами профессора Срезневського, міг усвідомлювати, що він чесно служив Богові та вітчизні.

Надгробок колишнього голови Харківської палати карного суду із білого мармуру стоїть над кручею, звідки видно весь Харків. А там, де раніше був маєток Квіток, тепер зеленіє парк, що носить ім’я письменника…