Написані вперше не витіюватою, а простою прозаїчною і водночас чудовою народною мовою

5.

Як белетрист Г. Ф. Квитка користувався свого часу великою популярністю, навіть вважався знаменитим письменником. Це положення він зберігає і по сей день. Звісно, серед читачів і літераторів, що шанують рідне слово. Слово справжнє, без прикрас і надмірих потуг гонитви за кон’юнктурою літ-споживачів.

Писав він і під псевдонімами: Авер'ян Цікавий, наприклад. А його жваві фейлетони про харківське суспільне життя, під псевдонімом Фалалея Повітухина, мали величезний успіх.

Року 1816 за участю Квітки став видаватися перший харківський журнал «Український Вісник», що виходив до 1818. Та попри цей журнал та власні книги, вплив російськомовних творів Квітки на російську літературу був слабкий. За небагатьма і порівняно неважливими виключеннями (на зразок Гребінки). Така ситуація відбивалася і на перших творах Гоголя, створених саме під час його підпорядкування сентименталізму.

Інше значення мали україномовні твори Квітки. До нього, повториммо, українська «витончена словесність» ще не славилася творами, здатними привернути культурного читача, примусити його подивитися на неї, як на справу серйозну. Талановиті твори Котляревського і його послідовників швидше за все могли навести на думку, що українська мова придатна лише на зображення смішного, а вся вона – література – складається суцільно із анекдотів... Така панувала тоді думка серед критиків... Ніде правди діти...  А от повісті і драми Квітки, написані вперше не витіюватою, а простою прозаїчною і водночас чудовою народною мовою... Саме тому вони і донині не застаріли... Вони цікавали і ваблять читачів понині різноманітністю сюжетів. Сюжетів не тільки комічних, але і зворушливих, і навіть трагічних.  У них – не тільки карикатурні образи, але і живі люди з різноманітними, часто піднесеними відчуттями... І герої квітчиних творів не виключно мужики, але і особи культурніших класів.

Саме твори Квітки зробили можливою появу цілого ряду літературних текстів другорядних письменників, в яких народна мова виявилася цілком відповідною для виразу найтонших душевних рухів, а тому і творів І. Левицкого (Нечуя) та інших...

Всі твори Квітки можна назвати одним циклом «Листами до любезних земляків»...

6.

Пристрасть до театру вселила у Квітку бажання праці для сцени. Тож у 1827 і була ним написана комедія «Приїжджий із столиці або сум'яття в місті» . Так вже сталося, що у той рік вона не була надрукована... Чому?  Хтозна... А надрукували її  аж  1840 року в журналі «Репертуар» із приміткою: писано в 1827 р.)... Однак багато людей вже читали її у рукописі...

Нині, можливо, представляючи слабкий інтерес сама по собі, комедія ця неоціненна в історико-літературному значенні... Унаслідок сильної схожості з «Ревізором» Гоголя...  Мимоволі, ще у позаминулому столітті ширяла  думка, що один з авторів наслідував твір іншого...

Маючи офіційні вказівки, що комедія Квітки була представлена цензурі ще у 1828 році, немає підстав сумніватися, що вона дійсно написана  1827 року...

Хоч і запізніло, однак надрукована вона ще за життя Квітки, з його згоди, а правдивість Квітки взагалі ніким і ніколи не запідозрювалася... Тож і неможливо допустити, аби він запозичував сюжет комедії у Гоголя. Нарешті – у 1836 році, коли з'явився «Ревізор», Квітка вже був відомим письменником.

Не можна аж ніяк не відмітити, що схожість і в сюжеті обох комедій, і особливо в деталях така значна, що випадковість представляється майже неправдоподібною... І дуже, може бути, що Гоголь наслідував Квітку, з комедією якого познайомився хоч і в усній, але грунтовній передачі (чого Гоголь і не заперечував)...

7.

Розказують, що останні три роки життя день батька української прози Квітки проходив так. Зранку подружжя Квіток прокидалося та снідало. Затим, як правило, із знайомим візником Лук’яном, Григорій Федорович рушав на службу (а служив він Головою Харківської палати кримінального суду), дорогою слухаючи пікантні історії...

 Ось як у листі до Федора Олександровича Коні від З0 жовтня 1840 pоку Квітка переказав таку побрехеньку від старого машталіра.

– Місцевий пан звинуватив свою куховарку в тому, що вона з'їла кілька зварених для нього раків, на що куховарка відповіла:

 «Батечку, Іване Івановичу! Та якщо я хоч одного рака з'їла, то нехай я перед твоєю милістю сама раком стану»...

8.

Одного разу Григорій Федорович утнув каламбура:

«Люблю я знать,

Да не всегда,

А иногда

И знать,

Не дай бог знать!»

(Вперше надруковано в журн. «Харьковский Демокрит», 1816, березень, відд. 3, с. 64. Підписано графонімом: (…) Автограф невідомий. Подається за виданням: Квітка-Основ’яненко Г.Ф. Зібрання творів у 7-ми томах. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 2, с. 376.)

Тож, поміркуємо ще трохи про п’єси Квітки...

Звернемо увагу на те, що найвідоміша його п’єса «Сватання на Гончарівці» була поставлена у Харкові влітку 1836 року. Називалася вона тоді «Сватанье. Малороссийская опера в трех действиях». У Харкові ж вперше показали і  комедію у двох частинах «Шельменко-денщик» у 1840. (Саме тоді, як побачив світ і «Кобзар» Тараса Шевченка...)