1.
Готуючи міжнародний літературний конкурс «Листи до лютезних земляків» з нагоди 245 –ліття від дня нородження Григорія Федоровича Квітки-Основ’яненка, замислився. Тяжко замислився. Адже конкурс з нагоди ювілею мого земляка!!! Земляка, можливо, найфундаментальнішого. Принаймні – у літпроцесі Харківщини. А можливо, й усієї Слобожаншини. А, ймовірно, усієї України... Час іде. Щось зникає, безслідно. Щось спливає знову. А ще щось – лишається нетлінним...
Ось, приміром вірш Тараса Шевченка «До Основ`яненка»... Вірш написано в останні місяці 1839 року, у Петербурзі... Написаний під враженням від нарису «Головатий». Нарис читав Тарас, ймовірно, у десятій книжці журналу «Отечественные записки». Тоді ж Шевченко почав листуватися із автором – Основ`яненком. Твір Шевченка свідчив про велику повагу до письменника, до його внеску в українську літературу. Доречі, нарис Квітчин «Головатий», слід розглядати у значенні першоджерела, бо знаменитий запорізький ватажок бував у гостях на харківській Основі і Квітка знав його особисто.
Самий же Шевченків вірш належить до жанру поетичного послання...
Водночас у вірші – ширший смисл і зміст...
Тож, міркую я, і твори конкурсу повинні нести у собі широкий спектр думок.
І взявся я за першоджерела – твори свого земляка.
І поринув водночас у літературну критику. Критику його доби. Критику за його життя. Це, мені здається, вкрай важливо. Адже, як каже мій знайомий священник: «Руку людині слід тиснути тоді, коли вона ще тепла...»
І вірш Шевченка – то вже була критика. Критика позитиву. Критика дії. Адже урядові кола вже тоді відчули ворожу царизмові тенденцію вірша. Тому, що вірш був справжній!...
2.
Квітка в молодості був великим чепуруном... Саме такий образ передано на українській поштовій марці... (2003 р.)... Але із роками одягався дуже скромно, завжди. Непоганий приклад для всіх. Особливо – для літераторів київського літ-п`ятачка... Бачив я їх, доволі...
Літературні заняття Основ`яненку приносили не багато, головним чином покривали витрати на придбання журналів і книг. До речі, саме він і був організатором першого харківського журналу... «Украинскій вѣстникъ»...
Для Харківщини працювали всі його родичі. Навіть утворення міста Харкова було можливе завдяки старанням його діда.
Все життя виказує в нім поміщика-дворянина, гордого честю своїх предків, і водночас його повісті відрізняються сильною симпатією до простого народу. Саме Квітка написав першу коротку українську історію для простолюдинів – українською мовою. Але вона не надрукована. На жаль і по сей день...
Квітка взагалі бажав писати для народу, але це не завжди виходило друком: коротка священна історія теж залишилася в рукописі; бесіди про порятунок душі втратилися; коротке зведення кримінальних законів для народу, про що Квітка мріяв, останніми роками, будучи суддею і бачивши, які нікчемні знання простолюдинів в цьому відношенні, не були завершені; надруковані лише «Листи до люб'язних земляків» етично-публіцистичного характеру.
Саме таку назву отримав Міжнародний конкурс, що впроваджено літературним журналом «Склянка Часу’Zeitglas». Журнал цей, доречі, теж започаткував у 1995 році і видаю по сей день, стало і вчасно, я один – харків`янин.
Таланти у Квітки були найрізноманітніші: він добре грав на флейті і на фортепіано, складав духовні концерти, марші і кадрилі, був прекрасним актором, цікаво розповідав, але (за словами А. Маркевича) – як справжній українець, він був дещо ледачий, надзвичайно любив природу, місячну ніч, квіти та інше, взагалі був в душі великий естет...
3.
Як це буває у провінції, Квітка мав недругів. Вони писали на нього епіграми. Жучили. Донімали. Квітка у свою чергу мстив ворогам взаємним гострим словом. Втім, людиною він був миролюбною, беззлобною... Тож до похвали і осуду ставився і чутливо і нервово. Сувора критика звісно – засмучувала, хоча сам він знав позитиви й негативи своїх творів досить строго і вірно указував їх хиби.
За життя про твори Квітки писалося достатньо. Його, як письменника, високо цінував Белінський... На той час – найвищий літ-авторитет... Ну, як нині Костя Родик, приміром. Ось уривки із міркувань Білинського (даю мовою оригіналу, бо скоро книжки такі спаплюжать у макулатуру на заклик бог зна кого наші конюнктурні бібліотекарші...): «... в комедии Основьяненко «Дворянские выборы» – произведении, имеющим свои недостатки, но и не без достоинств...» / Белинский, т.3, стр. 55. ОГИЗ, 1948./ «... интересные рассказы и повести Основьяненка...» / Ebidem т.2, стор. 478./ «... особенно замечателен «Пан Халявский» – сатирическая картина старинных нравов ...» / Ebidem, т.2 стор.585... Про Квітку дали відгуки Бодянський, Костомаров, Мухін, Пипін, А. Котляревский і інші. А перший професійний критик української літератури того часу Пантелеймон Куліш ставив Квітку на ряду із Шекспіром та Шиллером…
Про це напишу згодом...Можливо, в іншому нарисі… Зараз заначу лише, що до 50-ювілею «Київська Старина» 1893 р. № 8, вся присвячена пам'яті Квітки. Увесь журнал!!! 214 сторінок.
4.
Освіту Квітка здобув домашню, досить мізерну. Недовго числився і на військовій службі. Його погляди формувалися під впливом філософа ідеаліста Григорія Сковороди, який часто відвідував будинок Квітки.
#131 в Не художня література
#563 в Фантастика
#93 в Антиутопія
квітка-основ`яненко, критика позитиву, «склянка часу’zeitglas»
Відредаговано: 05.07.2024