Глава 11. КРАХ ЛУПУЛА

Переможці так і не знайшли в Сочаві оті легендарні скарби Василя Лупула.

Новий молдавський володар Стефан Георгіце наказав перевернути всю фортецю – але багатств не було.

Дехто стверджує, що Катерина Лупул роздала всі гроші козакам і особисто Тимошу Хмельницькому. А дехто пояснює відсутність казни тим, що Василь Лупул заховав свої гроші в закордонних банках.

Самі поляки підозрювали полковника Кондрацького – нібито він випустив обложених козаків з тілом заклятого ворога Речі Посполитої не просто так, а за ті міфічні Лупулові скарби.

Полковника вже хотіли судити королівським судом, та Кондрацький вчасно помер.

Сам же Василь Лупул намагався звабити козаків і татар величезними грошима, що начебто заховані в Сочаві.

Колишній господар Молдавії просив гетьмана Хмельницького і хана Іслам-Гірея продовжити похід на Сочаву та допомогти йому повернути молдавський трон.

Однак із цього нічого не вийшло.

«Лупул якийсь час крутився над Дністром коло Рашкова, не рискуючи пройти до Сучави з тими помічними козацькими полками, що прийшли до нього, а тепер старався заохотити хана до походу на ратунок Сучави-їздив то до Хмельницького, то до хана, намовляючи їх до походу. Після того як прийшли вісти про капітуляцію сучавської залоги і про те, що козацько-татарське військо пустилося за воєводою Стефаном, щоб відібрати від нього сучавські скарби, він випросився у гетьмана і собі, по ті скарби-і по свою рідню. Павло Яненко-Хмельницький, що був післаний від гетьмана, щоб відставити Тимошеве тіло до Чигрина, каже, що гетьман і хан дали Лупулові в супровід зо дві тисячі козаків і Татар, але з дороги гетьман звелів їх вертати, а старого господаря наказав відпровадатити до Умани, чому- сього козаки не могли пояснити…» – розповідає Михайло Грушевський.

Повсюди розійшлися чутки, що Георгіце покалічив сина Лупула – начебто відрізав йому ніс і вуха.

Але молдавський боярин Мирон Костин заперечує цю звістку. Син Лупула був живий-здоровий. І через п’ять років навіть здобув собі молдавський трон – щоправда ненадовго.

Василь Лупул недовго просидів в Умані. Несподівано Богдан Хмельницький арештовує свата і віддає його кримському ханові – як почесного полоненика.

Городовий уманський отаман розповідав московським послам у грудні 1653 року:

«…гетьман велів Лупулові бути в Умани, але потім прислав по нього хан чоловіка з 30 яничарів, і з ними гетьман чоловіка 20 своїх козаків, і вони взяли Лупула і повезли до Криму…».

Що ж сталося – чому Хмельницький так суворо обійшовся з батьком Розанди і своїм сватом?

Гетьман запідозрив Лупула в зраді й закулісних політичних іграх. Полонений козаками польський шляхтич Суловський не витримав тортур на допиті та звинуватив Василя Лупула в дворушництві.

«…коли гетьманів син Тимофій був в облозі в Сочаві, князь Василь (Лупул) писав польському королеві, щоб він прислав на нього своє військо, — і за се гетьман віддав князя Василя…».

Правда це чи ні, але Хмельницький таким чином заплатив кримському ханові за допомогу проти Польщі.

Сам же хан Іслам-Гірей бажав поживитися тими ж самими скарбами Лупула, захованими в закордонних банках.

Та хан не встиг змусити Лупула розщедритися, бо отримав суворий наказ від турецького султана – негайно відправити колишнього господаря Молдавії до Стамбулу.

Там його посадили в знамениту в’язницю Едікуле – «Замок Семи Башт».

Нещасний Василь Лупул уже не побачив ні свою родину, ні рідну Молдавію. Він помер у 1661 році, так і не вирвавшись на волю…