Глава 6. ПЕРЕВОРОТ У МОЛДАВІЇ

Під час весілля молдавський господар намагався переконати свого впертого зятя помиритися з Польщею та підкоритися королю Яну Казимиру.

Однак Тиміш Хмельницький гордо відповів Василю Лупулу:

«Поки ся шабля при моїм боці, не перестану старатися коло знищення польського імени, і доки буде хоч найменша кістка польська і козацька, не буде згоди».

І витяг наполовину з піхов свою шаблю, оздоблену дорогоцінним камінням.

Принаймні, так розповідає нам венеційський посол у Відні пан Джустініані.

Тиміш додав, що ляхів потрібно заспокоїти миром і підпустити до себе поближче. А потім зненацька вийняти камінь із-за пазухи та вибити їм усі зуби.

Це була політика його батька. Та й самі поляки теж притримувалися такої ж стратегії у стосунках із козаками.

І ще сказав молодий Хмельницький необережні слова про Молдавію, Валахію і Трансільванію.

Мовляв, тепер можна спільними силами – козаків і молдаван – раптово напасти на Валахію, захопити владу та диктувати свої умови трансільванському князю.

Тиміш поки що поблажливо залишав тестю молдавський трон. А сам накинув оком на сусідню Валахію.

Хоча справжнім володарем цих маленьких південних князівств уже вважав себе – як зятя молдавського господаря і сина гетьмана Війська Запорізького.

Не встигли відгуляти пишне весілля в Яссах, як відразу занепокоїлися господар Валахії Матвій Басараб та князь Трансільванії Дьєрдь Ракоці.

Таке небезпечне сусідство зі свавільним гетьманським сином аж ніяк не радувало обох володарів. І вони вирішили скинути з престолу Василя Лупула та вигнати з Молдавії козаків.

Утім, змовники поки що готувалися до перевороту та обдумували, як краще це зробити.

А щойно одружений Тиміш уже встиг доїхати до батьківської резиденції в Чигирині та двічі побити свою законну дружину.

Сердився буйний гетьманенко, що не дівчиною дісталася йому красуня Розанда. І що мало грошей дав йому тесть за молодшою донькою.

Скажи спасибі, що тобі взагалі дісталася така принцеса – жартували польські шляхтичі. Такому неотесаному хлопу в руки коряві потрапила молдавська княжна древнього роду – і він ще й невдоволений.

Кохай її шалено й ніжно – і тобі усміхнеться доля.

І не відвернеться удача.

Та придуркуватий Тиміш вважав інакше. І навіть старий Хмельницький не міг змусити дикого сина поважати і любити молоду дружину.

Той же пан Джустініані писав, що молоде подружжя не ладить між собою – Тиміш ображає Розанду і хоче відіслати її до батька.

«Кажуть, що син Хмельницького, знеохочений до жінки, хоче відіслати її до батька господаря; а що той не віддавав її, і згодився тільки під страхом грізних сил козацько-татарського війська, що незадовго перед тим знищило польське військо Каліновского, то думають, що там з повороту до дому сеї дами будуть лише тішитись, і батько був би радий, щоб Поляки при першій нагоді помстилися за нього…».

Але насправді хитрий Василь Лупул прагнув використати зятя та його головорізів у своїх цілях – захопити Валахію та відкинути подалі від своїх кордонів трансільванського князя.

Хоча плани Лупула були значно ширші – вважає угорський хроніст Георг Кравс.

«…такий плян, що він, Лупул, візьме собі Семигород у Ракоція, у Ракоцієвого союзника Матія Басараби відбере Валахію для свого молодшого брата, а Молдавію віддасть свому зятеві Тимошеві. Задарив їх богатими дарунками і прихилив їх на користь свого пляну, а здійснити його мав таким чином, що Тиміш повинен був привести йому козацьке військо, і з ним Лупул мав вигнати Ракоція і Басарабу…».

Цим планам не судилося здійснитися, тому що володарі Валахії та Трансільванії завдали несподіваного удару по Молдавії.

Союзники зробили ставку на молдавського логофета (канцлера) Стефана Георгіце. Він зрадив Василя Лупула і зібрав під свої знамена усіх невдоволених його правлінням.

Наприкінці березня 1653 року Георгіце на чолі чималого війська виступив проти законного господаря Молдавії.

Заколотника підтримали Басараб та Ракоці, які надіслали йому на допомогу своїх воїнів.

Молдавські, валаські та угорські сили захопили Ясси, звідки швиденько накивав п’ятами Василь Лупул разом із сім’єю та скарбницею.

Спочатку він утік до Хотина, а потім до Кам’янця-Подільського. Там його гостинно прийняв староста Петро Потоцький – колишній жених домни Розанди.

«…становище Лупула в Хотині було, очевидно, настільки вже небезпечне під наступом угорських і волоських військ, що Петро Потоцкий, чи його урядники рішились не чекаючи королівського слова на власну відповідальність пустити Лупула на польський берег, і тоді він переїхав Дністер, маючи вже на пятах неприятеля...» – вважає історик Михайло Грушевський.

Стефан Георгіце займає молдавський престол і закликає польського короля допомогти йому в боротьбі проти Лупула і козаків.

І тепер у скинутого з трону колишнього володаря Молдавії один вихід – привести на допомогу диких головорізів свого буйного зятя.

І розлючений таким поворотом справ козарлюга Тиміш мчить на допомогу тестю. Звісно, з дозволу свого батька.

«Ясновельможний мости-господару земель Молдавських, мій великомилостивий пане і брате! Несподіваний напад ворогів на в. м., м.м.п., а ще більше-нерозлучний звязок приязни побудив мене вдоволити моє бажаннє забезпечити у всім цілість життя в. м.м.м.п., і хоч вороги окружають мене з стількох сторін, але я висилаю в поміч сина мого і вашої милости, м.м.п., по спромозі, з кількома тисячами. Сам я теж з тим військом Запорожським і чужоземним, яке маю на поготові, рушаю зараз на неприятелів, беручи в поміч всемогучого Бога-чей він послухає молитов наших! А коли б там не досить тих було, то хоч би й мині самому прийшлось іти з військом своїм і татарським, я того не залишу…» – пише своєму вигнаному свату козацький гетьман Богдан Хмельницький 18 квітня 1653 року.

Розгніваний Тиміш нашвидку прощається з вагітною дружиною Розандою та батьком. І на чолі 8 тисяч добірних козаків рушає до Молдавії.