Глава 5. ДРАКОН ВИМАГАЄ КРОВІ

Нищівна поразка під Берестечком та ганебний Білоцерківський договір із Польщею підірвав авторитет Богдана Хмельницького як справжнього вождя повсталого народу.

«Ти, пане гетьман, помирився з ляхами без нас і присягнув без нас. І тобі ляхи Чигирин дали, щоб ти від нас відвернувся і мужиками поробив замість козаків. Подивимося, кому той Чигирин дістанеться, мабуть нам, мужикам. Ми за свою кривду не лише з ляхами, але й із тобою готові битися…» – так писали Хмельницькому викинуті з реєстру козаки, яких гетьман велів записати в селяни та знову батрачити на шляхту.

Гонорові шляхтичі поверталися на Україну і жорстоко карали повстанців за пролиту кров. І грабували – і міщан, і селян, і козаків.

Навіть Мартин Калиновський, який став коронним гетьманом Речі Посполитої, визнавав:

«Вже в хлопа немає, що взяти».

На здирства жовнірів українці відповідали нападами та втечами. Тікали на Запорожжя, в Молдавію та Росію, на Полтавщину і на Дон.

Спалахнули кровопролитні бої між козаками та жовнірами. Причому козацькі виступи очолили такі відомі полковники як Богун, Гладкий, Пободайло, Герасимов, Пушкар, Хмелецький та інші.

Гетьман Хмельницький арештував полковників Гладкого, Герасимова та Хмелецького, а також багатьох сотників, які закликали козаків воювати з ляхами.

Їх усіх стратили на початку травня 1652 року. Ця страта викликала обурення і гнів серед усього козацтва.

Хмельницький убивав своїх, щоб зміцнити особисту владу. Дракон вимагав крові не лише чужинців, але й соратників.

Однак гетьманський терор викликав озброєний опір більшості козацтва. І тому Хмельницький вирішив спрямувати народний гнів проти шляхти і магнатів.

Дракону була потрібна гучна перемога, щоб зміцнити свою владу всередині України та авторитет серед сусідніх країн.

Хмельницький збирає козаків на війну з Польщею, а до всіх мешканців України надсилає універсали з вимогою різати шляхту та панів.

У тому ж травні 1652 року, після страти бунтівних соратників, гетьман посилає свого сина Тимоша до Молдавії – щоб налякати Василя Лупула та зробити з нього союзника, а також щоб нагадати про давно обіцяне весілля з Розандою.

Тоді ж дівчина якраз повернулася з турецького заслання, і Хмельницький вирішив не гаяти часу та породичатися з родиною молдавського господаря. Тим більше, що на Молдавію, Валахію і Трансільванію у Хмельницького були свої далекосяжні плани.

Козацький літописець Григорій Грабянка згадував пізніше:

«Він послав до молдавського воєводи гінця з вимогою віддати дочку за сина Тимоша, як вже було домовлено. А якщо ж той не схоче віддати, то він, Хмельницький, зі стотисячним військом завітає до нього у гості. І напав страх на воєводу й на волохів, і сказали вони господарю: «Чого це заради однієї дочки твоєї наша земля має стати пусткою? Якщо не вдовольниш бажання Хмельницького, то ми самі, заради свого життя й цілості земель наших, тебе і твою родину змушені будемо видати..».

Молдавського господаря примусили породичатися з козацьким гетьманом свої ж бояри, бо дуже боялися жахливої навали козаків і татар.

Цей факт підтвердив і єзуїт Щитницький, який спілкувався з Василем Лупулом про сватання Тимоша до Розанди.

«…Він свято запевняє, що віддає доньку за сина Хмельницького, тому що не може поступити инакше. Сей шлюб не має сили, бо він відбувається не з свобідної волі, а під примусом, иншим часом він забере свою доньку назад. Весіллє відбудеться в Ямполі, місточку Замойского. Лупул заявляє і обіцяє, що коли Корона упорається з козаками і захоче пімститись і воювати Татарів, він поможе грошима і людьми, але з козаками зачіпатися не хоче…».

Тиміш Хмельницький ішов до Молдавії на чолі 8 тисяч козацької голоти, виписаної з реєстру. Ця братва не жаліла нікого – ні чужих, ні своїх. Вони були гірше за кримчаків, бо не знали жалю до переможених. А вбивали і грабували не гірше за татар.

Разом із Тимошем ішли чамбули Карач-бея та реєстрові козаки Уманського полку.

Однак шлях їм заступив коронний гетьман Калиновський. Він сам був не проти одружитися з гарною молдавською принцесою. Тим більше, що її батько був найбагатшою людиною Східної Європи.

Похід Калиновського назвали «романтичним», тому що в ньому взяли участь кілька женихів домни Розанди – сам Калиновський, Петро Потоцький та Дмитро Вишневецький.

«Про свою готовність взяти участь у «романтичному поході», що проходив під гаслом «боронити прекрасну князівну і не допустити, аби вона, обминувши Потоцьких, Вишневецьких і Калиновських, потрапила в руки дикого, неотесаного козака», з юнацьким запалом заявила мало не вся шляхетська молодь Корони Польської та Великого князівства Литовського. Після страшного погрому козаків минулого року під Берестечком прилучитися до походу виявили бажання й чимало досвідчених воїнів…», – переконані сучасні історики.

Богдан Хмельницький ішов за Тимошем на чолі чотирьох козацьких полків. Гетьман написав листа пану Калиновському і попередив того, щоб не чіпав сина, бо той «іде женитися в Молдавію».

Один із сучасників тих подій писав:

«…Хмельницький вислав до гетьмана сього коронного війська листа, повідомляючи, що він висилає сина свого разом з Татарами до Молдави, щоб збройно помститися над володарем сеї країни, за те що він обіцяв віддати доньку за його сина, а потім відмовив: він приятельськи просить у згаданого гетьмана пропустити його (сина) з військом, і радить йому з своїм невеликим військом не противставати великим силам (його сина), щоб не накликати вірної погибели. Але (Каліновский) не повіривши сій звістці, заступив перехід, кудою мав іти той син…».

Мартин Калиновський отаборився між містом Ладижин і горою Батіг – неподалік від Бугу.

Коли поблизу з’явився Тиміш Хмельницького, його відразу атакували кінні корогви. Козаків і татар відкинули подалі від польського табору.

Однак незабаром підійшли основні козацькі сили і оточили поляків.