Глава 4. ДРАКОН ЗАЛИЗУЄ РАНИ

У запеклому протистоянні Речі Посполитої з Військом Запорізьким найслабшою ланкою була Молдавія.

Тут можна було безкарно безчинствувати та грабувати. Тому козаки разом із кримчаками частенько навідувалися в гості до молдаван.

Першого удару по Молдавії гетьман Богдан Хмельницький завдав у серпні 1650 року.

Разом із ордою Крим-Гірея, брата кримського хана, козацькі полки перейшли Дністер і увірвалися у володіння Василя Лупула.

Татари бажали покарати молдавського господаря за те, що його воїни нападали на кримчаків під час недавньої війни з поляками.

А Хмельницькому нічого не залишалося, як підтримати союзників.

Лупул не чекав нападу. В паніці кинув столицю та заховався в Наматському монастирі – серед гір і лісів.

Свою родину молдавський князь відправив у Литву – до зятя, гетьмана Радзивілла.

А тим часом татари і козаки плюндрували Молдавію. Палили, нищили, забирали людей в полон, убивали, грабували й ґвалтували.

Чорний дим стояв над багатостраждальною молдавською землею. Розгромлена столиця Ясси, захоплені всі міста й села. Тисячі молодих чоловіків, жінок і дівчат стали ясиром.

І дивився на той дим наляканий Василь Лупул, смикаючи себе за бороду.

Він знайшов вихід – вирішив відкупитися від загарбників. І надіслав до Хмельницького посольство, пропонуючи чималий хабар – 40 тисяч талерів.

Ця сума відразу покращила настрій гетьмана.

Він поставив молдавському господарю дві умови – підписати договір про спільні військові дії проти Польщі та віддати доньку Розанду за гетьманського сина Тимоша.

Після блискучих перемог над коронним військом у 1648 і 1649 роках Богдан Хмельницький відчував себе надто впевнено. Вся Європа визнала його володарем України і талановитим полководцем.

У Василя Лупула не було жодного шансу врятуватися від пазурів Хмельницького. Молдавський господар підписав договір та пообіцяв батьку Хмелю віддати Розанду за Тимоша.

Також Лупул заплатив 130 тисяч талерів Крим-Гірею, але той і не думав залишати Молдавію.

Тоді Хмельницький наказав полковнику Данилові Нечаю силою завертати назад татарські чамбули.

Ординці намагалися сперечатися, але Нечай з братвою швидко привів їх до тями та витурив з Молдавії. Пізніше Крим-Гірей скаржився брату на козаків, які не допустили остаточного розграбування молдавської землі.

У цей час коронний гетьман Речі Посполитої Миколай Потоцький зібрав військо і підійшов до кордону з Молдавією. Він хотів завдати удару по козаках, але гетьман Хмельницький був готовий до цього.

Битва не відбулася, але Василь Лупул поскаржився Потоцькому, що Хмельницький силою змусив підписати договір і погодитися на шлюб Розанди з гетьманенком.

Двічі прибували молдавські посли до Чигирина. Хмельницький наполягав, щоб весілля відбулося в Ямполі на початку 1651 року.

Однак не так сталося, як гадалося. Польський король Ян Казимир вирішив силою приборкати козацьке повстання – а тому готувався до нової війни з Військом Запорізьким.

Не до весілля стало Хмельницькому, коли він дізнався про наміри короля. Хоча для весільного походу були вже готові 6 тисяч козаків, але до Ямполя вони не дісталися.

У лютому 1651 року 15-тисячна коронна армія на чолі з польним гетьманом Мартином Калиновським вийшла у похід з-під Кам’янця-Подільського. Під удар панцирних корогв потрапив Брацлавський полк.

Калиновський сам ходив у женихах домни Розанди, тому для нього стало справою честі приборкати козацького дракона та врятувати молдавську принцесу.

Тим більше, що Брацлавським полком командував ненависний йому полковник Данило Нечай, який зовсім недавно плюндрував Молдавію разом із татарами.

Поляки увірвалися до містечка Красне, де перебував Нечай із основними силами свого полку.

Козаки гуляли на Масницю, тому проґавили ворога. І тепер розплачувалися за власну безпечність.

Данило Нечай сам кинувся до міської брами, намагаючись зупинити розлючених жовнірів. І він зупинив їх – але був смертельно поранений.

Козаки три дні вперто оборонялися в Красному, але врешті-решт їх усіх вирізали воїни Калиновського.

Гордий від успіху польний гетьман кинув армію вперед. Під Вінницею він нарвався на кальницького полковника Івана Богуна – і відразу коронна армія забуксувала.

Майже два тижні відчайдушний Богун разом із козацькою братвою захищав Вінницю.

Тут і підійшли вчасно козацькі полки, направлені Хмельницьким на допомогу Богуну.

І гетьман Калиновський тікав зі своїми жовнірами аж до Кам’янця-Подільського. По дорозі залишив козакам весь обоз і майже тисячу поранених вояків.

Однак цей рік не був щасливий для гетьмана Хмельницького та й усієї України. Битва під Берестечком обернулася для козаків нищівною поразкою. До рук поляків потрапила булава Хмельницького, 20 знамен, канцелярія гетьмана та його скарбниця.

Самого батьку Хмеля полонив кримський хан Іслам-Гірей і навіть хотів продати полякам.

Здавалося б, козацькому дракону настав безславний кінець. Однак Богдан Хмельницький був справді непересічною особистістю і харизматичним лідером.

Він зумів переконати хана продовжити боротьбу з Польщею. Хмельницького відпустили – і він з новими силами почав збивати до купи розпорошені козацькі полки та готуватися до нової війни з королем Яном Казимиром.

Напередодні нещасливої битви під Берестечком козацький гетьман пережив особисту трагедію – він втратив кохану жінку Гелену, яку колись відбив у чигиринського підстарости Даніеля Чаплинського.

Дикий норовом Тиміш Хмельницький звинуватив свою мачуху в подружній зраді та крадіжці золота. Під тортурами бідна жінка розповіла і те, чого не було.

Безжальний гетьманенко особисто допитував Гелену та ще шістьох гетьманських слуг, запідозрених у зраді. Тимошу дуже подобалася красива Гелена, але вона ігнорувала низького на зріст і незугарного хлопця. Тому він люто ненавидів батькову дружину.