Глава 2. ЖЕНИХИ ДОМНИ РОЗАНДИ

Міфічні скарби володаря Молдавії не давали спокою всій Європі. Василя Лупула вважали молдавським Крезом – настільки він був багатий.

Про його розкішний палац у Яссах писали і в тогочасних газетах, і в хроніках.

Сам молдавський господар сидів на позолоченому троні в найбільшій залі свого палацу – коли приймав іноземних послів, поважних гостей чи вирішував державні справи.

Очевидців вражав одяг Василя Лупула – дуже схожий на святкове вбрання турецького султана.

Польський історик Карл Шайноха стверджує, що ця одежа шелестіла так гучно, як «ні на одному з монархів». Вона була пошита з альтембасової тканини та прикрашена золотими квітами, з двома парами діамантових застіжок, підшита соболями.

Породичатися з молдавським олігархом хотіли найшляхетніші родини Речі Посполитої.

До старшої доньки Марії посватався литовський князь Януш Радзивілл, найбагатша людина Литви та польний гетьман.

Однак диван (уряд) Оттоманської Порти довго не погоджувався на цей шлюб, оскільки не бажав посилення впливу Речі Посполитої на молдавську політику.

Не дуже довіряли Василю Лупулу в Стамбулі – боялися, що переметнеться хитрий господар до польського короля.

Султан Ібрагім здався лише після того, як Лупул щедро заплатив йому та турецьким чиновникам.

Весілля литовського князя та молдавської княжни було неймовірно пишним і тривало два тижні.

На торжества прибули посли від польського короля і турецького султана, від бранденбурзького курфюрста, від курляндського та семиградського князів, від константинопольського патріарха, від мултянського воєводи та від багатьох панів польських та литовських.

Наприкінці січня 1645 року до Молдавії прибув і сам вельможних жених – князь Януш Радзивілл на чолі кількатисячного війська під шістьма знаменами.

Василь Лупул зустрічав жениха на під’їзді до Ясс. Свита господаря втричі перевищувала свиту литовського князя, а молдавське військо налічувало аж 12 тисяч воїнів.

На арабському скакуні, прикрашеному золотом та діамантами, Василь Лупул особисто зустрів князя Радзивілла.

І тут же подарував йому такого ж скакуна, щоб жених під’їхав на ньому до порога палацу, де чекала наречена.

Зять і тесть прискакали до палацу під грім фортечних гармат, а за ними сунуло військо, свита та бігли жителі столиці.

Молодих вінчав митрополит київський Петро Могила – родич Лупула по жіночій лінії.

Три дні тривала церемонія вручення подарунків. Турецький султан прислав свій оркестр, який вразив гостей витонченою музикою.

Два тижні гуділа молдавська столиця. Два тижні бенкетували, їли та пили, танцювали та співали, усіляко розважалися вельможні гості.

Потім молодята відправилися додому в Литву. Обоз із приданим Марії розтягнувся на кілька миль – згадують сучасники тих подій.

Саме на цьому весіллі всі гості звернули увагу на молодшу доньку господаря – домну Розанду.

Її вважали майбутньою спадкоємицею молдавського престолу та володаркою незліченних батьківських скарбів.

І майже відразу по весіллі 15-річна Розанда стала бажаною нареченою для багатьох магнатських родин Речі Посполитої.

Неймовірна врода принцеси та шалене багатство її батька – на цю приманку охоче купилися численні вельможні женихи.

У Розанду палко закохався Петро Потоцький – офіційний представник польського короля Владислава IV при дворі Василя Лупула та син брацлавського воєводи і майбутнього великого коронного гетьмана Миколая Потоцького.

Але дівчині дуже сподобався інший аристократичний кавалер – князь Дмитро Вишневецький, син коронного хорунжого Януша Вишневецького. Молодик зумів зачарувати Розанду, але її батько не поспішав віддавати доньку заміж.

Був іще один претендент на руку Розанди – поштивий старець, заможний власник численних маєтностей на Покутті та Поділлі, давно вже овдовілий польний гетьман і чернігівський воєвода Мартин Калиновський.

Сам же Василь Лупул мріяв віддати молодшу доньку за сина трансільванського князя Георгія Ракоці.

Однак усім цим вельможним женихам так і не вдалося пошлюбити красуню Розанду.

Тому що дорогу магнатам перейшов син гетьмана Війська Запорізького Тиміш Хмельницький.

Молдавська принцеса була приречена дістатися в жони не титулованим лицарям, а козацькому дракону…